MIM-23 — американська зенітна керована ракета середньої дальності сімейства Hawk, яку з 1959–1960 років ставили на буксирувані пускові установки з трьома напрямними. Абревіатура Hawk розшифровується як Homing All the Way Killer: ракета не летить за заздалегідь розрахованою точкою, а весь шлях тримає відбитий від цілі радіолокаційний сигнал.
Базова MIM-23A закривала смугу приблизно 2–25 км і висоти до близько 11 км. Improved Hawk на ракеті MIM-23B розширив дальню межу до 35–40 км на великій висоті й до 18 км по стелі, з бойовою частиною 74 кг замість 54 кг. Наведення в усіх бойових варіантах — напівактивне радіолокаційне в X-діапазоні, з неперервним підсвічуванням цілі станцією High Power Illuminator.
Комплекс пережив Nike Hercules у ніші середніх висот, три хвилі Product Improvement Program і досі стоїть на озброєнні кількох країн, включно з Україною, куди батареї та відновлені ракети пішли з кінця 2022 року. Межа системи очевидна: вона сильна проти літаків, вертольотів і крилатих ракет у своїй зоні, але не замінює сучасний протибалістичний ешелон.
Чому напівактивне наведення тримає ракету весь політ
Головний радар батареї не «веде» ракету командами з землі. Станція підсвічування High Power Illuminator світить у ціль неперервною хвилею, а головка самонаведення ракети ловить відбитий сигнал і сама рахує кут неузгодженості. Звідси й формула назви: homing all the way, наведення на всьому маршруті, а не лише на кінцевій ділянці.
У базовій MIM-23A антена головки була параболічною, і на малих висотах відбиття від землі легко збивало супровід. На MIM-23B поставили пласку антену з низьким рівнем бічних пелюсток і приймач, здатний краще розділяти допплерівський зсув цілі й перешкоди. Саме цей крок, а не лише новий двигун, зробив I-Hawk придатним для цілей біля рельєфу.
Двигун дворежимний, твердопаливний. У MIM-23A це Aerojet M22E8 із горінням близько 25–32 секунд. У MIM-23B — Aerojet M112: короткий форсажний імпульс приблизно 5 секунд і маршовий режим близько 21 секунди. Після вигоряння ракета йде за інерцією, а керма на задній кромці крил тримають перевантаження, яке в літературі оцінюють близько 15 g. Підрив дає радіопідривник або контактний датчик.
Ракета без працюючого підсвічування сліпа. Якщо HIPIR збито, подавлено або просто втратив ціль у складках рельєфу, MIM-23 не «доведе себе сама» до точки зустрічі.
Бойова частина базової ракети — 54 кг осколково-фугасна, з приблизно 4 тисячами уламків по 8 г у вузькому конусі. У MIM-23B масу довели до 74–75 кг і змінили картину розльоту: близько 14 тисяч дрібніших уламків по 2 г в ширшому секторі близько 70 градусів. Для тактичних балістичних цілей пізніше з’явилися MIM-23J/K із важчим осколком близько 35 г — ближче до вражаючого елемента великокаліберного кулемета, ніж до дрібної шрапнелі.
Від SAM-A-18 до Phase III: чому комплекс не списали в 1970-х
Дослідження середньої зенітної ракети з напівактивною головкою армія США почала 1952 року під шифром SAM-A-18. У липні 1954-го контракт на ракету отримала Raytheon, на пускову, радари й управління вогнем — Northrop. Перший пуск дослідної XSAM-A-18 пройшов у червні 1956-го, етап розробки закрили в липні 1957-го. Початкову операційну готовність армія зафіксувала в серпні 1959-го, морська піхота отримала комплекс 1960-го. Індекс MIM-23 серія отримала в червні 1963-го.
Hawk замислювали як рухоме доповнення до громіздкого Nike: батарею можна було перекинути тягачами туди, куди стаціонарний комплекс не доїжджав. Самохідна гілка SP-HAWK на шасі M727 з’явилася наприкінці 1960-х і швидко зійшла зі сцени — основним носієм лишилася буксирувана потрійна пускова M192.
Програма Improvement, розпочата 1964-го, дала MIM-23B і новий набір радарів. I-Hawk визнали боєготовим 1971-го, американські підрозділи перейшли на нього до 1978-го. Далі пішов Product Improvement Program: Phase I з 1979-го (цифровий селектор рухомих цілей і покращений оглядовий радар), Phase II у 1983–1986-х (твердотільна електроніка підсвічувача й оптико-телевізійний канал супроводу), Phase III з 1989-го (AN/MPQ-62 і AN/MPQ-61, режим роботи по кількох маловисотних цілях, відмова від окремого Range Only Radar).
Армія США зняла останній активний дивізіон 1994-го, Національна гвардія розпродала залишки в 1996–1997-х, морська піхота завершила вихід до 2002-го. До того моменту виготовили понад 40 тисяч ракет, включно з ліцензійним виробництвом у Європі та Японії. Довголіття пояснюється не «вічною» конструкцією, а тим, що радарний контур і бойову частину міняли окремо від корпусу.
Хто в батареї бачить, хто підсвічує, хто стріляє
Одна пускова з трьома ракетами — ще не комплекс. Типова батарея Phase III збирається з оглядових радарів, двох підсвічувачів, пункту управління й шести пускових.
- Pulse Acquisition Radar (у Phase III — спадкоємець AN/MPQ-50) крутиться приблизно 20 обертів на хвилину й ловить цілі на середніх і великих висотах.
- Continuous Wave Acquisition Radar AN/MPQ-62 працює по маловисотних цілях у завадах від землі й віддає доріжку з азимутом, радіальною швидкістю й ознакою наближення.
- Два High Power Illuminator AN/MPQ-61 беруть ціль на супровід і тримають підсвічування, без якого головка MIM-23 не працює. Саме кількість підсвічувачів, а не число ракет на пусковій, обмежує одночасні стрільби.
- Пункт управління (battery або platoon command post) ранжує загрози й видає рекомендацію на пуск. Шість цифрових пускових дають 18 ракет на батареї; заряджання йде окремими машинами-зарядниками.
- Живлення — генератори близько 60 кВт, 400 Гц. Без них радари й пускові німі.
У базовій конфігурації 1959 року огляд давали AN/MPQ-35 і AN/MPQ-34, підсвічування — AN/MPQ-33/39, дальність у завадах підстраховував AN/MPQ-37. I-Hawk замінив цей набір на AN/MPQ-50, AN/MPQ-48, AN/MPQ-46 і AN/MPQ-51. Phase III прибрав окремий Range Only Radar: його функцію забрали модернізовані станції.
За даними оголошення Держдепу США про продаж підтримки Phase III, вогнева одиниця може бути вужчою за батарею: один пункт управління, один підсвічувач, один CWAR і три пускові. Батарея в тому ж описі — два підсвічувачі й шість пускових. Різниця практична. Вузка ланка закриває один сектор із малою глибиною боєкомплекту, повна батарея тримає два канали підсвічування.
Варіанти MIM-23: що змінювали в корпусі, а що лише в головці
Літери суфікса йдуть не в одному ряду «що новіше, то далі літає». Частина індексів — парна тактична й навчальна модель однієї генерації, частина — лише новий підривник на старому корпусі.
| Варіант | Коли з’явився | Бойова частина і рушій | Зона ураження | Що змінили по суті |
|---|---|---|---|---|
| MIM-23A | 1959, індекс 1963 | 54 кг, двигун M22E8 | 2–25 км, стеля близько 11–13,7 км | Базова напівактивна головка, параболічна антена |
| MIM-23B | 1971, перехід до 1978 | 74 кг, двигун M112 | 1,5–40 км на висоті, 2,5–20 км на малій; стеля близько 18 км | I-Hawk: нова головка, ширший конус осколків |
| MIM-23C/D | близько 1982 | як у B | близько до B | Краща стійкість до завад |
| MIM-23E/F | 1990 | як у B | маловисотний профіль ширший | Головка для завад і кількох джерел перешкод |
| MIM-23G/H | початок 1990-х | як у E/F | як у E/F | Нова секція корпусу |
| MIM-23J/K | 1990-ті, перехоплення Lance у 1994 | новий осколковий заряд, важчий елемент | до близько 45 км у частині джерел | Проти тактичних балістичних цілей за зовнішнім цілевказанням |
| MIM-23L/M | середина 1990-х | стара БЧ, новий підривник | як у попередників | Лише логіка підриву, без нового заряду |
Цифри дальності й маси зібрані за технічними картками designation-systems.net і зведенням Wikipedia; розкид 35 і 40 км для MIM-23B у різних довідниках відбиває різницю між дальньою межею на великій висоті й практичною зоною по маловисотній цілі. Довжина A — 5,08 м, B і пізніших — 5,03 м, діаметр 0,37 м, розмах крила 1,19 м, стартова маса близько 584 кг і 635–638 кг відповідно. Швидкість у відкритих джерелах зазвичай дають як 2,4–2,5 Маха; окремі описи I-Hawk піднімають оцінку до 2,7 Маха наприкінці розгону.
Помилки, через які Hawk то переоцінюють, то списують завчасно
Назва однієї ракети часто підміняє собою цілу батарею, і з цього виростають стійкі промахи в оцінці.
- Плутати дальність огляду радара з дальністю пуску. Оглядова станція бачить далі, ніж летить ракета. Зона стрільби MIM-23B — до 40 км на висоті, а не «100 км, бо радар так показує».
- Вважати кожну літеру після B новою дальністю. C, D, E, F, G, H — це головка, завадостійкість і корпус. Стрибок по дальності був між A і B.
- Рахувати шість пускових як шість одночасних каналів. Каналів стільки, скільки підсвічувачів у роботі, зазвичай два на батарею Phase III.
- Чекати від MIM-23 самостійного перехоплення балістичної ракети. J/K розраховані на зовнішнє цілевказання й вузьке вікно; без 3D-радара на великій дальності цей режим не вмикається.
- Ставити в один ряд бойову частину 54 кг і випадкові цифри «понад 100 кг» з агрегаторів. Для серійних A і B підтверджені 54 і 74–75 кг.
- Вважати комплекс «мертвим з 1994-го». З американської армії він вийшов, але Іран виробляє власну гілку Mersad, Іспанія, Швеція, Румунія, Марокко й низка країн Близького Сходу тримали модернізовані батареї, а з 2022-го ракети пішли в Україну.
Окремий промах — читати ймовірність ураження однією ракетою як паспортну константу. Для раннього Hawk називали близько 0,5–0,56 по типовій аеродинамічній цілі в полігонних умовах. У бою цифра розвалюється на виявлення, завади, висоту, справність підсвічувача й те, чи встигли дати другий пуск.
Бойовий слід: від свого літака над Дімоною до батарей в Україні
Перший бойовий пуск і перше ураження сталися 5 червня 1967 року: ізраїльська MIM-23A збила пошкоджений власний Dassault Ouragan біля Дімони. У війні на виснаження батареї Hawk, за зведенням Jane’s, записали близько 12 літаків — Іл-28, Су-7, МіГ-17 і МіГ-21. 7 вересня 1987-го французький 403-й полк ППО в Чаді збив лівійський Ту-22 ракетою MIM-23B — рідкісний випадок перехоплення бомбардувальника середньою зенітною ракетою поза великою війною.
В ірано-іракській війні іранські Hawk зняли щонайменше 40 іракських літаків; 12 лютого 1986-го біля Аль-Фао за один епізод називають дев’ять бортів. Ті самі батареї збили й свої F-14 і F-5 — ціна роботи без надійного впізнавання «свій-чужий» у щільному небі. У серпні 1990-го кувейтські установки претендували на до 14 іракських літаків, достовірно підтверджені два. Ірак у відповідь вивів з ладу радар на острові Файлака протирадіолокаційною ракетою й захопив кілька батарей.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли зведення «батарея Hawk збила крилату ракету» розбирали до рівня каналу підсвічування: без робочого HIPIR і зовнішньої підказки по маловисотній цілі навіть справна MIM-23B лишалася на пусковій.
Україна отримала перші установки з Іспанії на початку грудня 2022-го. США передавали відновлені ракети зі складів, Швеція — пускові. У квітні 2024-го Держдеп погодив продаж підтримки Phase III, у листопаді 2024-го підтвердили передачу ракет, викуплених у Тайваню, у липні 2025-го — пакет Phase III на 172 млн доларів. Відкриті описи застосування стосуються крилатих ракет і ударних дронів, тобто цілей усередині старої зони Hawk, а не балістичних ракет великої дальності.
Питання, які виникають одразу після таблиці характеристик
Чим MIM-23 відрізняється від Patriot? Patriot — інший клас і інший радіолокаційний контур, із активними й напівактивними ракетами більшої дальності та окремим протибалістичним ешелоном. Hawk лишається середньою ланкою: дешевша ракета, жорстка залежність від підсвічування, стеля близько 18 км у I-Hawk.
Чи можна стріляти по дрону? По великому баражуючому боєприпасу й крилатій ракеті — так, якщо оглядовий радар віддав доріжку, а підсвічувач утримав ціль. По малому коптеру комплекс надлишковий і часто сліпий: доплерівський поріг і роздільність CWAR розраховані на літак і вертоліт.
Скільки триває розгортання? Буксирувана батарея — це години, не хвилини. У відкритих описах фігурують десятки хвилин на приведення вузла в готовність після прибуття на позицію, за умови що генератори й кабелі вже в колоні.
Чи працює Hawk без свого оглядового радара? У конфігурації Hawk XXI — так. Там PAR і CWAR замінює трикоординатний AN/MPQ-64 Sentinel, а управління вогнем бере схема, близька до NASAMS, від Kongsberg. Ракети при цьому лишаються MIM-23, зазвичай стандарту K.
Чому літери J і K «переплутані»? J побудована на лінії F, K — на лінії E. Суфікси навчальних MEM ішли власною чергою, тому збігу літер між бойовою і навчальною ракетою немає. Це не помилка каталогу, а наслідок паралельних рядів індексів.
Hawk XXI і межа, далі за яку корпус ракети не витягнути
Hawk XXI прибирає пару обертових оглядових радарів і ставить на їхнє місце AN/MPQ-64 Sentinel із темпом близько 30 обертів на хвилину й інструментальною дальністю порядку 75 км. Пункт управління — норвезький FDC. Ракета — MIM-23K із посиленим осколковим полем. Таку схему взяли Марокко, Румунія (колишні нідерландські Phase III плюс ізраїльські EL/M-2106) та Іспанія, яка отримала перший комплект XXI у 2021-му.
Вигода конкретна: швидший огляд, цифрова доріжка, менше окремих станцій на позиції. Межа та сама. Головка й далі напівактивна, канал стрільби й далі дорівнює числу підсвічувачів, енергетика M112 не перетворює ракету 1971 року на перехоплювач оперативно-тактичних балістичних ракет. Іранська лінія Mersad пішла іншим шляхом — локальне виробництво й адаптація пускових під інші американські ракети, включно з розміщенням Standard на наземних установках. Це вже інша система в старому корпусі.
За моїм досвідом розбору відкритих зведень за останній рік, найкорисніше питання до будь-якої новини про Hawk звучить не «яка дальність», а «який радар віддав цілевказання і скільки підсвічувачів було в роботі». Без цих двох чисел дальність із таблиці нічого не каже про конкретний пуск.
Коли батареї вистачає самої, а коли потрібен інший ешелон
Hawk закриває задачу, якщо ціль аеродинамічна, висота вкладається в 60 м — 18 км, дальність — у 1,5–40 км, а на позиції є справний огляд і хоча б один HIPIR. Крилата ракета на середній висоті, ударний літак, вертоліт на фоні землі після модернізації CWAR — якраз цей конверт. Другий пуск по тій самій цілі батарея відпрацьовує штатно, якщо боєкомплект на пускових не вичерпано.
Інший ешелон потрібен, коли ціль балістична на низхідній ділянці без зовнішнього 3D-радара, коли наліт іде з кількох азимутів одночасно понад число підсвічувачів, або коли противник починає з протирадіолокаційних ракет по HIPIR. У 1990-му на Файлаці батарея замовкла саме так: радар вимкнули під ударом, і ракети на напрямних лишилися без очей. Малий дрон нижче доплерівського порога теж не її ціль — тут дешевші засоби дають більше пусків на ту саму суму.
Для аналітика, який читає зведення, достатньо звірити літеру ракети, тип радара й кількість каналів. Для розрахунку на позиції критичні інше: кабелі між FDC і HIPIR, справність генератора 400 Гц і завчасне рознесення підсвічувачів, щоб один удар не погасив обидва канали. Ці дві оптики рідко збігаються в одному абзаці новини, хоча описують один і той самий MIM-23.