У серці вашингтонських дебатів про долю України звучить голос Дженніфер Кавана, старшої наукової співробітниці та директорки відділу військового аналізу в аналітичному центрі Defense Priorities. Ця політологиня з гострим умом не просто аналізує конфлікти — вона пропонує шляхи до стійкого миру, де озброєна нейтральність стає щитом для Києва без ілюзій щодо НАТО. Її ідеї, виважені роками досліджень у RAND та Carnegie, резонують від Капітолію до фронтових окопів, нагадуючи, що справжня безпека народжується не з обіцянок, а з реальних спроможностей.
Кавана бачить у війні Росії проти України не лише трагедію, а й урок для Заходу: гарантії на кшталт статті 5 НАТО виглядають привабливо, але розсипаються перед реальністю демографічних втрат і політичних обмежень. Замість цього вона малює картину самодостатньої України — з армією в 245 тисяч активних бійців і резервами в 345 тисяч, озброєною дронами, мінами та ППО, що робить будь-яке вторгнення пеклом для агресора.
Шлях до експертизи: від Гарварду до фронтів ідей
Народжена з інтересу до влади та конфліктів, Дженніфер Кавана обрала стежку, де теорія зустрічається з практикою. Її бакалаврський ступінь з урядування в Гарвардському університеті, доповнений знаннями російської мови, заклав фундамент для розуміння геополітики Східної Європи. Уявіть молоду студентку, яка занурюється в тексти про холодну війну, передчуваючи, як вони оживуть у 2022-му.
Докторський ступінь з політології та державної політики в Мічиганському університеті став поворотним. Там Кавана загартувала навички аналізу втручань США — від Іраку до Афганістану. Ці роки сформували її скептицизм до “нескінченних кампаній”, як вона називає надмірну мілітаризацію дипломатії. Перехід до RAND Corporation у 2000-х став першим великим випробуванням: понад два десятки звітів про тренди конфліктів, втручання та навіть “розпад правди” в американському суспільстві.
- Ключові проекти в RAND: “Характеристики успішних втручань США” (2019), де вона розібрала, чому обмежені операції часто провалюються через брак локального контексту.
- Прогнозування попиту на сухопутні сили: Інтерактивний інструмент для планування, що враховує глобальні тренди конфліктів до 2030-х.
- Військові втручання Китаю, Ірану, Росії: Патерни та індикатори, які передбачили ескалацію в Україні.
Після RAND, де вона три роки очолювала програму армійської стратегії, Кавана перейшла до Carnegie Endowment як старша співробітниця програми American Statecraft. Тут її фокус звузився до великодержавної конкуренції, але з акцентом на стримування без надмірних зобов’язань.
Defense Priorities: центр реалізму в обороні
Сьогодні Дженніфер Кавана — серце Defense Priorities, де вона керує військовим аналізом. Цей think tank, відомий критикою надто роздутих бюджетів Пентагону, став платформою для її найсміливіших ідей. У 2026-му вона активно коментує нові виклики: від ультиматуму Рубіо Європі в Мюнхені до порятунку договору New START з Росією.
Її оп-еди в Foreign Affairs, War on the Rocks та USA Today — це не сухі звіти, а гострі виклики елітам. Наприклад, у лютому 2026-го вона попередила: пріоритет Європи в американських ракетах виснажує запаси для Тайваню чи Ірану. Такі тези змушують конгресменів переосмислити пріоритети, перетворюючи абстрактні стратегії на конкретні рішення.
- Старша співробітниця в Carnegie: фокус на державній майстерності США.
- Директорка в Defense Priorities: аналіз силової структури, бюджету та інтервенцій.
- Ад’юнкт-професорка в Georgetown: навчає нове покоління аналітиків безпеки.
- Член Ради з міжнародних відносин: мережа впливу від Вашингтона до Брюсселя.
Цей шлях робить її голосом, якому довіряють: від Пентагону до Кремля, де її інтерв’ю на “Росія 24” обговорюють відсутність стимулів для гонки озброєнь між США та РФ.
Критика надмірних амбіцій: уроки з минулих війн
Кавана завжди наголошувала: військова сила — інструмент, а не панацея. У звітах RAND вона довела, що американські інтервенції часто кластеризуються, виснажуючи ресурси без стратегічної вигоди. Її дослідження “Чи є втручання США заразними?” показало, як один конфлікт провокує наступний, ігноруючи локальні реалії.
Емоційний акцент у її працях — на людському факторі. “Стрес і продуктивність у армії” (2005) розкриває, як розгортання ламають солдатів, перетворюючи перемоги на пірову перемогу. Сьогодні це резонує з Україною: тривалі поставки зброї без чіткого плану — шлях до виснаження.
Україна в фокусі: чому НАТО — ілюзія
Для Києва Дженніфер Кавана пропонує радикальний поворот: озброєну нейтральність. Замість обіцянок, які не виконали Будапештський меморандум чи Мінськ, — самозахист. “Лише Україна боротиметься за Україну”, — каже вона, базуючись на розмовах у Києві. Скептицизм українців до статті 5 обґрунтований: президенти США неодноразово заявляли, що війна не в їхніх інтересах.
Її модель: армія до 590 тисяч у кризі (245 тис. активних + резерви), з фокусом на оборону. Це не слабкість, а розум: демографія не витримає 800 тисяч, як пропонують деякі. За даними defensepriorities.org, побудова займе 5 років з допомогою Заходу в $41,5 млрд — на ППО, снаряди та дрони.
Аналіз трендів: озброєна нейтральність як новий стандарт
У 2026-му тренд іде від ілюзій до прагматизму. Трампівські переговори вимагають компромісів, де нейтралітет — ключ до угоди з Путіним. Фінляндія 20-го століття надихає: озброєна, але не провокативна. Тайваньський “дикобраз” адаптується — дешеві дрони та міни роблять фронт непрохідним. Європа бере частину тягаря, США — запаси поза Україною. Цей підхід еволюціонує: від пасивної нейтральності до асиметричної сили, де AI-дрони та 3D-міни змінюють правила.
Стратегія “дикобраза”: детальний розбір
Назва походить від Тайваню: Україна стає “їжачком” з колючками — шарами оборони, що карають агресора. Фокус на запереченні: зробити вторгнення надто дорогим. Згідно з її звітом, для 2000 км східного фронту потрібно 250 бійців/км — 375 тис. загалом.
| Засіб оборони | Кількість | Джерело/роль |
|---|---|---|
| Міни протитанкові | Понад 1 млн | Зона 1: статична оборона (джерело: defensepriorities.org) |
| Дрони (малі + середні) | 2 млн запас + 100 тис./міс. | Розвідка, удари, контрдрони |
| Артилерія 155 мм | 1200 систем, 5 млн снарядів | Зона 2: вогнева підтримка |
| ППО (Patriot, IRIS-T) | 15-20 Patriot, 10-15 тис. перехоплювачів | Повітряний щит на 6 міс. |
| Протикорпусні ракети | ~100 + морські дрони | Чорноморська оборона |
Таблиця ілюструє баланс: мінімум танків (1400), 100 винищувачів для оборони. Витрати — 10% ВВП, з західною допомогою на високотехнологічне. Переваги очевидні: Росія не вторгнеться, знаючи про річні запаси та мобілізацію за 24-48 годин. “Захоплена територія не загрожує Москві, але захищена — так”, — підкреслює Кавана.
Ця стратегія заповнює прогалини Мінська: ширша демілітаризована зона (10-15 км), взаємні обмеження, моніторинг нейтральними силами. ЄС інтеграція без військових зобов’язань, як в Ірландії.
Глобальний відгук і 2026: нові горизонти
Ідеї Кавана проникають у політику: її співавторство з Крістофером МакКаліоном у War on the Rocks (лютий 2025) назвало нейтральність “найменш поганою опцією НАТО”. У 2026-му вона аналізує 2026 National Defense Strategy, прогнозуючи зсув тягаря на Європу. Інтерв’ю в “Росія в глобальній політиці” (січень 2026) шокують: Трамп — “римський імператор з жорстокими інстинктами”, але система стримує.
Вона радить: фокус на Азії, стримування Ірану, а для України — промисловість дронів і снарядів. Гумор просочується: “Європа отримує перші ракети — а ми лишаємося з порожніми складами”. Такий підхід надихає прагматиків, від Зеленського до європейських міністрів.
Її внесок триває: події Defense Priorities про NDS 2026 обговорюють перехід до гегемонії Західної півкулі. Україна в центрі — з “дикобразом” як моделлю для малих держав проти гігантів.