Село Дзюньків на Вінниччині, де 21 липня 1980 року з’явилася на світ Юлія Валеріївна Коновалова, ніби саме чекало на таку дочку. Батько Валерій Васильович роками очолював місцевий будинок культури, наповнюючи його мелодіями та святами, а мати Ганна Іванівна вчила любові до простих радощів домівки. З дитинства серед розлогих ланів Надросся, де Рось шепоче старовинні легенди, Юлія вбирала в себе аромати квіток і мелодії народних пісень. Сьогодні вона – членка Національної спілки письменників України з 2025 року, лауреатка премії імені Лесі Гавриш 2023-го, поетеса, краєзнавиця та художниця, чиї рядки оживають барвами рідної землі.
Її поезія – це не просто слова, а живі картини: верби над водою, осінні дощі, що шепочуть таємниці, і кохання, гостре, як подільський серп. У збірках на кшталт «Вервечка» чи «Мій світ із глини та любові» Коновалова малює душу Поділля, де кожна стежка веде до коріння. А краєзнавчі розвідки, мов мости через час, з’єднують минуле з сьогоденням, оживаючи історії Погребища та околиць.
Жінка з інженерним дипломом, яка проводить дні за кресленнями в КП «Погребищерембудпроект», ввечері перетворюється на хранительку культурних скарбів. Її донечка Марія, студентка Вінницького національного аграрного університету, – жива іскра натхнення. Юлія Коновалова доводить: творчість цвіте скрізь, де є серце, відкрите світу.
Дитинство серед пісень і легенд Надросся
Дзюньків – не просто село, а жива книга історій, де кожен пагорб ховає спогади предків. Тут, у серці Поділля, маленька Юля бігала босоніж по травах, слухаючи розмови старших про давні звичаї. Батько, директор будинку культури, приносив додому ехо маївок і колядок, а мати вчила плести вінки з польових квітів. Ці миті, просякнуті ароматом свіжого хліба й меду, стали першими рядками в її душі.
Шкільні роки миготіли як літній блискавка: уроки, ігри з однолітками, перші спроби тримати пензель. Хоча родина не мала “мистецьких” традицій, талант проріс сам, мов квітка крізь каміння. Юлія згадує, як крадькома малювала квіти, а слова самі складалися в ритм. Цей період – фундамент, на якому виросла її багатогранна творчість.
Освіта і професійний шлях: від техніка до інженера
Після школи Юлія обрала Немирівський будівельний коледж, де здобула фах техніка-будівельника. Стіни, креслення, точні розрахунки – світ, де панує логіка, але душа прагнула барв. Закінчивши навчання, вона не пішла типовим шляхом: спершу стала екскурсоводом у Погребищенському краєзнавчому музеї імені Н.А. Присяжнюк. Тут, серед експонатів, оживають голоси минулого – фольклор, вишиванки, інструменти.
- Екскурсії перетворювалися на казки: Юлія розповідала про Настю Присяжнюк, фольклористку, чиї записи надихнули її власні розвідки.
- Паралельно розвивалася поезія – вечорами слова лилися рікою.
- Сьогодні, як інженер у комунальному підприємстві, вона балансує між професією та мистецтвом, доводячи, що гармонія можлива всюди.
Цей досвід збагатив її: музей навчив копирсатися в архівах, інженерія – точності. За даними сайту krasnoslov.org.ua, така біографія робить Коновалову унікальною – голосом тих, хто творить у буденності.
Поетичний світ: теми, збірки та ритм слів
Поезія Юлії Коновалової – як подільська вишиванка: проста на вид, але виповнена глибоким змістом. Теми кружляють навколо рідної землі, кохання, сім’ї, плинності часу. Рядки дихають теплом: “Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі”. Тут любов – не солодка казка, а сила, що долає роки.
Дебютна «Вервечка» (2021): перші плоди натхнення
Перша збірка «Вервечка» вийшла 2021-го, ніби ланцюжок намистин, що з’єднує емоції. Передмову написав поет Михайло Каменюк. Вірші малюють природу: верби, що гойдаються над Россю, осінні дощі, материнську ласку. У відеочитанні Лариси Колесник оживають образи – соняшники, що цілують сонце, спогади про бабусю з горіховим садом. Ця книга здобула визнання, бо торкається серця кожного, хто знає смак свіжої малини з куща.
«Мій світ із глини та любові» (2025): глибина зрілості
2025-го побачила світ друга поетична збірка, де глиняні метафори переплітаються з любов’ю. Тут більше філософії: час як ріка, що несе спогади, земля як мати, що годує. Рядки про війну – стриманий крик: “Моя земля стомилась. Хоче тиші. Нещадно б’ють ракети цілий рік!” Поезія стає щитом, що береже душу.
Стиль Коновалової – ліричний, з фольклорними мотивами, ритмом народної пісні. Вона уникає штучності, пишучи про реальне: хліб, що печеться в печі, дітей, що бавляться в саду.
Краєзнавець Надросся: книга, що оживає історію
Не лише вірші, а й проза робить Юлію унікальною. 2024-го вийшла «Вітри та дороги, допоможіть мені. Скарби рідного Надросся» – серія «Моя Вінниччина». Тут нариси, замальовки, власні поезії про Погребище та села громади. Авторка розшифрувала архіви Насті Присяжнюк, відкривши невідомі спогади про ХІХ століття: чуму, панщину, звичаї.
| Рік | Твір | Жанр |
|---|---|---|
| 2021 | Вервечка | Поезія |
| 2024 | Вітри та дороги, допоможіть мені | Краєзнавство |
| 2025 | Мій світ із глини та любові | Поезія |
Джерела даних: krasnoslov.org.ua та видавництво «Моя Вінниччина». Ця книга – міст до минулого, де читач чує голоси предків.
Юлія упорядкувала «Любовна лірика і любовні пісні Надросся», збираючи перлини краю. Її презентації – свята: у Погребищенській музичній школі (2024), обласній філармонії (2025), бібліотеках Вінниці.
Художниця душі: пензель і народні прикраси
Талант Юлії не обмежується словом – вона малює. Колоритні полотна з пейзажами Поділля, портретами, духовними мотивами прикрашають оселі. З-під її рук виходять намиста з коралів, силянки, віночки – відродження традицій. На творчих звітах у бібліотеках Погребища (2022) гості милувалися цими витворами, де кожна намистина – спогад.
- Початок у дитинстві: перші малюнки квітів.
- Розквіт: фотоживопис, прикраси на основі фольклору.
- Синтез: картини ілюструють поезію, як у відео «Вервечка».
Її мистецтво – місток до етносу: плетіння герданів оживає звичаї, картини фіксують красу, що минає.
Цікаві факти про Юлію Коновалову
- Член НСПУ з 29 травня 2025-го – разом з Олександром Ватагою поповнила вінницьку організацію.
- Лауреатка премії Лесі Гавриш 2023-го за збереження фольклору.
- Упорядниця колективних збірок, як «Ой там над Россю дерево кохання» (2026-події).
- Працює екскурсоводом, де оживає історія Погребища для тисяч відвідувачів.
- Донька Марія – її муза, символ продовження традицій.
Ці штрихи роблять Юлію живою легендою: від інженерного столу до літературних свят. У 2026-му, з новими презентаціями в Погребищі, її слово лунає сильніше. Надросся цвіте в її творах, запрошуючи нас усіх повернутися до коріння, де б’ється справжнє серце України.