Петро Симоненко, колишній лідер Комуністичної партії України, нині переховується в Росії. Станом на 2026 рік цей 73-річний політик, оголошений у розшук СБУ за державну зраду, веде тихе, але активне життя в еміграції під крилом кремлівських комуністів. Його шлях від донецьких шахт до розкішного маєтку під Києвом і втечі з російським спецназом — це історія, сповнена парадоксів, де гасла про рівність розбиваються об кришталеві люстри та позолоту.
У перші місяці повномасштабної війни Симоненко не просто вижив на окупованій Київщині — він запросив евакуацію від російського командування. Сьогодні, за даними слідства, він обіймає посаду заступника голови міжнародного комуністичного об’єднання в Москві, підтримуючи наративи Кремля. Ця реальність шокує тих, хто пам’ятає його як вічного кандидата в президенти, що ледь не переміг Леоніда Кучму в 1999-му.
Але чому комуніст, який роками декларував пролетарську солідарність, обрав бік агресора? Розберемося крок за кроком, занурюючись у деталі його біографії, скандальної втечі та нинішнього буття за кордоном.
Від донецьких заводів до вершин комсомолу
Уявіть гарячий серпень 1952-го: в Сталіно, як тоді звали Донецьк, народжується Петро Миколайович Симоненко. Батько-водій і скромне робітниче дитинство — класичний старт для радянського апаратчика. Закінчивши Донецький політехнічний інститут за фахом гірничий інженер-електромеханік, Петро швидко віддає перевагу партійній кар’єрі перед кресленнями. Уже в 1974-му він конструктор у Дондіпровуглемаш, але справжній зліт починається з комсомолу: інструктор, завідувач відділу, другий секретар міськкому ЛКСМУ.
До 1982-го Симоненко — секретар ЦК ЛКСМУ, а згодом повертається в Донбас як ідеолог у Жданові (Маріуполі) та Донецьку. Член КПРС з 1978-го, він майстерно маневрує в брежнєвській системі, де лояльність винагороджується посадами. Його риторика — суміш марксизму та локального патріотизму — зачаровувала робітників, які бачили в ньому свого.
- 1975–1977: Інструктор Донецького міськкому ЛКСМУ, де формує молодіжні кадри.
- 1977–1980: Другий секретар міськкому, вчиться керувати масами на вуличних мітингах.
- 1980–1982: Секретар обкомів ЛКСМУ, звідки стрибає в обком КПУ.
Ці роки закладають фундамент: Симоненко вчиться говорити про класову боротьбу, не відриваючись від донбаської реальності. Перехід у КПУ в 1988-му — логічний, бо перебудова Андропова потребувала свіжих облич.
Відродження КПУ: Симоненко як вічний лідер
Розпад СРСР для багатьох став трагедією, але для Симоненка — шансом. У 1993-му на з’їзді він обирається першим секретарем ЦК КПУ, відродженої з попелу забороненої партії. КПУ стає опозицією, що збирає ностальгіків по радянщині: пенсіонери, робітники, схід України. Симоненко веде фракцію в Раді, голосуючи проти приватизації та за соціалку.
Президентські кампанії — його фішка. У 1999-му, з 22,24% у першому турі, він виходить у другий і набирає 37,8% проти Кучми — рекорд для лівих. Тоді Україна ледь не обрала комуніста президентом, бо втомилася від хаосу 90-х. 2004-го — 4,97%, 2010-го — 3,54%, 2014-го знімається на користь когось із проросійських. У Раді — депутат шести скликань, голова фракції, член комітетів з культури та правової політики.
| Рік | Тур | Результат (% голосів) | Місце |
|---|---|---|---|
| 1999 | 1-й | 22,24 | 2-е |
| 1999 | 2-й | 37,80 | 2-е |
| 2004 | 1-й | 4,97 | 4-е |
| 2010 | 1-й | 3,54 | 6-е |
| 2014 | – | Знявся | – |
Джерела даних: uk.wikipedia.org.
Його стиль — гнівні промови проти “буржуїв”, підтримка російської мови (голос за “мовний закон” 2012-го), скепсис до Голодомору як геноциду. КПУ досягає піку — 20% у 2002-му, але деградує після Майдану. Заборона партії в 2022-му добиває її.
Розкішний маєток під Києвом: комунізм з кришталем
Поки Симоненко гримав з трибуни про рівність, його життя розквітало в еліті. Село Березівка Київської області (або сусідня Горенка) — адреса родинного гнізда. Ділянка 1 га 37 соток коштувала мільйони, будинок — півмільйона доларів, оформлений на сина Андрія. Озеро, сосни, двоповерхівка з терасою — рай для пенсіонера.
Інтер’єр вражає іронією: червоний килим з логотипом КПУ в коридорі, кришталева люстра між поверхами, панорамні вікна, ковані сходи. Ванна — позолочені крани, душі, сушки, квіткова мозаїка, дзеркало в рамі, вікно навпроти унітазу. Симоненко жив як буржуа, проповідуючи пролетаріат — парадокс, що вибухнув у мережі після його втечі.
Тут, у березні 2022-го, він приймав російських “гостей”. Політик годував спецназ, розміщував у кімнатах — і просив вивезти себе.
Цікаві факти про Петра Симоненка
- У 2007-му заявив у Раді, що Гітлер нагородив Шухевича “Залізними хрестами” — суд зобов’язав спростувати, але Симоненко ігнорував.
- Захоплюється шахами, як і багато комуністів — грає стратегічно, як у політиці.
- Другий шлюб у 57 років: з Оксаною Ващенко, 32-річною журналісткою, народили дітей у 2009-2010.
- Син Андрій — чиновник в агентстві з інвестицій, оформлювач маєтку.
- У 2013-му підписав лист до Польщі про “геноцид поляків” Волинню — типовий реваншизм.
Ці перлини показують, як ідеологія переплітається з особистим.
Втеча 2022-го: спецназ, блокпости й Білорусь
24 лютого 2022-го Симоненко вдома на Київщині. Окупація — і дзвінок “друзям” у Кремлі. За версією СБУ, з 4 по 8 березня спецпідрозділ РФ супроводжує його родину через блокпости: спочатку Білорусь, потім Росія. Він особисто зустрічає нацистів, годує, ховає.
- Звернення до вищого командування РФ за евакуацією.
- Прибуття спецназу — розміщення в маєтку.
- Проїзд блокпостів під охороною, 4-8 березня.
- Білорусь як транзит, далі Москва.
Ви не повірите, але комуніст, що кликав до боротьби з “фашизмом”, обрав окупантів. Це не просто втеча — колаборація, за якою стежать слідчі.
Де зараз Петро Симоненко: Росія як нова домівка
Юридичний статус в Україні
Підозра за ч.3 ст.109 (заклики до повалення ладу) та ч.3 ст.436-2 ККУ (виправдання агресії РФ). Розшук з 19 серпня 2023-го, дата “зникнення”. Позбавлений нагород 19 січня 2025-го. СБУ бачить у ньому колаборанта, що легітимізував окупацію.
Діяльність у еміграції
У РФ — заступник голови ЦК “міжнародного комуністичного об’єднання «Союз комуністичних партій — КПРС»” Зюганова. У жовтні 2022-го — Гавана, де хвалив “псевдореспубліки”. Квітень 2023-го — Мінськ, антифашистський форум з ядерними погрозами. У 2026-му — тихий активіст прокремлівських комуністів, пише статті, виступає. Живе під захистом, можливо, в Москві чи Підмосков’ї — точні координати невідомі, але статус емігранта-колаборанта фіксований.
Його історія — як дзеркало епохи: від радянської ностальгії до російського реваншу. Симоненко не зник, він просто змінив бік барикад, і це триває. Джерела: bbc.com/ukrainian, telegraf.ua.