Київські вулиці, наче стара книга історій, іноді повертають несподіваних героїв. Наталія Вітренко, колись гучна голосинка лівої опозиції, сьогодні мешкає саме тут, у столиці України. Станом на початок 2026 року вона веде тихе життя приватної особи, уникаючи софітів і трибун, але час від часу спливає в новинах через судові справи. Журналісти неодноразово фіксували її прогулянки центром міста поруч із соратником Володимиром Марченком.
Ця жінка, яка в 90-х лунала на всю країну антизахідними гаслами, не втекла за кордон, на відміну від декого з однодумців. Замість еміграції до Росії чи деінде, Вітренко лишилася в Києві, судячись із державою за дрібні штрафи. Її поява в Печерському суді влітку 2025 року стала справжнім сюрпризом – фото з камер ТСН розлетілися інтернетом, показуючи 73-річну екс-політиканку в повсякденному вбранні.
Але чому саме Київ? І як доля склалася для лідерки забороненої ПСПУ? Розберемося крок за кроком, занурюючись у її бурхливе минуле й спокійне сьогодення. Ця історія – суміш епатажу, ідеології та сімейних драм, що тримають інтригу й досі.
Раннє життя: від київського дитинства до докторського диплома
Наталія Михайлівна Дубинська – бо саме так її звали до шлюбу – з’явилася на світ 28 грудня 1951 року в Києві, у серці тодішньої УРСР. Батько, фронтовий журналіст Михайло Дубинський, не дожив до її народження, загинувши за два місяці до того. Мати, Валентина Федченко, доцентка Київського медичного інституту, самотужки вивела на люди доньку, сестру Тетяну та сина Кіма. Дитинство Наталії промайнуло на Донеччині, в Костянтинівці, а з 1965-го родина повернулася до столиці.
Школа №37 у Києві стала першим полем битви: відмінниця, ленінська стипендіатка, активістка комсомолу. У 1969-му вступила до Київського інституту народного господарства на обліковий факультет. Там розквітли її таланти – наукова робота, перемоги в конкурсах, депутатство в районній Раді. Аспірантура, кандидатська 1977-го (“Регіональні проблеми соціальної інфраструктури”), докторська 1994-го. До 1989-го – доцентка статистики, членкиня КПРС з 1974-го. Ця база зробила її не просто політикинею, а доктором економічних наук, академіком кількох академій.
Київ завжди був її фортецею. Навіть сьогодні, у 74 роки, місто тримає її в обіймах – квартиру в центрі, набуту за депутатські часи, вона не покинула. Це не просто адреса, а символ стійкості перед вихорами долі.
Вихід на політичну арену: від СПУ до власної партії
Розпад СРСР 1991-го став для багатьох шоком, але Вітренко побачила шанс. Доповідь в Академії наук “Приватизація і соціалістичний вибір”, статті в “Правді України” – вона одразу кинулася в бій проти “дикого капіталізму”. Допомагала створювати Соціалістичну партію України (СПУ), редагувала журнал “Вибір”, радниця спікера Олександра Мороза.
У 1994-му обрана депутаткою від СПУ в Конотопському окрузі – з 66% голосів! Але конфлікти з Морозом через приватну власність, мови та громадянство штовхнули на розкол. 1996-го – бум! Народилася Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), де Наталія стала головою. Програма як грім серед ясної днини: влада Рад, загальнонародна власність, східна орієнтація, союз з екс-СРСР. “Конотопська відьма” – так її охрестили опоненти за гострий язик і радикалізм.
Ці роки – вершина. ПСПУ в парламенті 1998-го (4% голосів), Вітренко очолює фракцію. Президентські 1999-го – 11%, 4-е місце. Епатаж: гучномовці в Раді, блокування трибуни. Україна кипіла від її промов про “зраду еліт” і “возз’єднання слов’ян”.
Скандали та замахи: епатажний стиль Вітренко
Політика для неї – не тиха вода. 1999-го в Кривому Розі гранатний замах: 45 поранених, але Наталія ледь постраждала. Фракція розпалася 2000-го через внутрішні чвари. 2002-го – бар’єр не подолали. Та 2004-го президентська кампанія оживила: 1,97%, 5-е місце, підтримка Януковича проти Ющенка. “Помаранчева революція” – “переворот НАТО”!
Звинувачення в російському фінансуванні (СБУ, 2014), протести проти СОТ, МВФ, НАТО. 2007-го – тотальна опозиція всім. Її стиль – суміш марксизму, православ’я (зміна з атеїзму) та антиглобалізму. Прізвиська множилися, але фанати лишилися.
Ось таблиця ключових виборчих результатів ПСПУ та Вітренко, що ілюструє злети й падіння:
| Рік | Вибори | Результат | Місце |
|---|---|---|---|
| 1998 | Парламентські | 4,04% | Пройшли |
| 1999 | Президентські | 10,97% | 4-е |
| 2004 | Президентські | 1,97% | 5-е |
| 2006 | Парламентські | 1,32% | Не пройшли |
Дані з uk.wikipedia.org. Таблиця показує пік у 90-х і спад після 2000-х. Після цього партія втратила рейтинг, але Вітренко трималася, як скеля.
Проросійський поворот: 2014 рік і референдуми
Революція Гідності 2014-го розділила Україну, і Вітренко обрала бік. “Референдум” у Слов’янську – її ініціатива, що слугувала легітимацією сепаратистів. Союз з євразійцями Дугіним, Корчинським. Еміграція до Москви, блог про “нацизм” в Україні. Звинувачення в сепаратизмі, зраді, податках – кримінальні справи відкрито, але вироків немає.
“НАТО – ворог, СРСР треба відновити” – ці гасла лунали роками, формуючи її імідж головної сепаратистки 2000-х. Фінансування з Росії, за даними СБУ, додавало пікантності. Та попри все, вона не зникла з радару.
Повномасштабна війна: заборона ПСПУ і затишшя
24 лютого 2022-го змінило все. Указ Президента призупинив ПСПУ, суд 23 червня заборонив остаточно – майно до держави. СБУ обшуки, але Вітренко уникла арешту. Звинувачувала Захід у провокації, називала війну “трагедією”, але прямої колаборації не зафіксовано. Сайт vitrenko.org неактивний, соцмережі мовчать.
Чому не втекла? Вік, родина в Україні, відсутність прямих доказів. Замість пропаганди – тиша. Останні згадки: критика всіх сторін через антиглобалізм.
Де зараз Наталія Вітренко: Київ, суди та приватність
Свіжі дані 2026-го однозначні: Київ, центр, квартира від депутатства. Липень 2025-го – Печерський суд, штраф НАЗК 5100 грн за звіти партії. Прогулянки з Марченком біля СБУ – зухвалість чи байдужість? За даними tsn.ua, вона відмовилася коментувати війну, посилаючись на “особисте”. Пенсія, онуки, спокій. Не політика, а рутина.
Ви не повірите, але ця “відьма” з минулого просто гуляє Хрещатиком. Зникнення з ефірів – стратегія виживання в новій реальності.
Особисте життя: розлучення, діти та сімейні конфлікти
Шлюб з Юрієм Вітренком розпався 1991-го через політику – він у Мінекономіки. Соратник Володимир Марченко став близьким. Діти: Ольга (1972, помічниця в Раді, член ПСПУ), Юрій (1976, екс-глава Нафтогазу – вона відреклася від нього за “прозахідність”), Марина (1983). Онуки, сестра в Москві. Сім’я – мікс лівих і реформаторів, що додає драми.
Онуки в школі потерпали від прізвища, але бабуся тримала марку. Сьогодні – виховання, сімейний затишок у київській оселі.
Цікаві факти про Наталію Вітренко
- Прізвисько “Конотопська відьма” з округу, де обралася 1994-го – за гострі промови.
- Замах гранатами 1999-го в Кривому Розі: вижила, як кіт з дев’ятьма життями.
- Зміна ідеології: від марксистського атеїзму до підтримки Московського патріархату.
- Син Юрій – топ-менеджер Нафтогазу, опозиція поглядів до матері.
- Блог з Москви 2014–2022: захищала Кубу, Сирію, звинувачувала “нацистів” в Україні.
Ці перлини роблять її постать легендарною – сумішшю ідеологу й скандалістки.
Київ тримає Наталію Вітренко, як магніт – минуле кличе, сьогодення тримає. Її історія нагадує, як ідеї танцюють з реальністю, а люди адаптуються. Хто знає, чи спалахне іскра знову, чи згасне в київських сутінках…