Валерій Залужний, чий голос лунав у найгарячіші моменти оборони України, з’явився на світ 8 липня 1973 року в тихому містечку Новоград-Волинський на Житомирщині. Сьогодні це Звягель – фортечне серце Полісся, де річка Случ шепоче стародавні легенди, а вулиці дихають історією опору. Саме тут, у родині скромних працівників, зародилася стійкість, яка згодом врятувала націю від повного розгрому.
Мати Валерія трудилася на залізничному вокзалі, де гудки потягів змішувалися з ритмом повсякденного життя, а батько Федір – на місцевому заводі, вкладаючи руки в метал, що годував тисячі родин. Ці корені в промисловому краї, де важка праця була нормою, сформували характер хлопця, який з дитинства мріяв не про легкі хмари, а про сталевий щит армії. Звягель став для нього не просто точкою на мапі, а ковальнею духу.
Хоча деякі спогади Залужного з книги “Моя війна” натякають на глибші корені – бабуся з дідусем з Менського району Чернігівщини, – консенсус авторитетних джерел, як uk.wikipedia.org, вказує на робітничу родину в гарнізонному містечку. Тут переплітаються цивільне життя з військовим, адже Звягель завжди був форпостом на заході.
Звягель: фортеця, що загартувала воїна
Уявіть вузькі вулички, де кам’яні мури старовинної фортеці нагадують про князівські часи, а поруч – гімназія, де вчилася Леся Українка. Звягель, заснований ще в XIV столітті як Звіягель, переживав століття під різними іменами: від литовсько-польського оплоту до радянського Новограда-Волинського. У 2022-му повернув історичну назву, ніби повертаючись до витоків сили.
Для юного Валерія це місто було світом пригод і дисципліни. Військовий гарнізон формував атмосферу: солдати в формі крокували вулицями, а хлопці грали у війну на берегах Случі. За даними forbes.ua, саме тут Залужний закінчив школу №9 у 1989-му, всотавши дух опору – адже регіон завжди стояв на варті від східних загарбників. Цей контекст Житомирщини, з її лісами й болотами, де партизани ховалися в Другу світову, безсумнівно, вплинув на його стратегічне мислення.
Сьогодні Звягель пишається сином: мурали з його портретом прикрашають стіни, а вулиці носять ім’я генерала в сусідніх селах. Місцеві жителі згадують, як Валерій досі приїжджає до вчителів і друзів дитинства, підтримуючи зв’язок з корінням, що робить його не просто воєначальником, а символом народної сили.
Дитинство серед робітників і мрій про погони
Перші роки Валерій провів у типовій радянській квартирі, де запах свіжого хліба з маминих рук змішувався з гулом заводських верстатів батька. “Жили не бідно, але й не розкошували”, – згадує Залужний у мемуарах. Бабуся й дідусь з Чернігівщини додавали колориту: казки про козацькі звитяги біля печі формували образ героя.
Шкільні роки в гімназії №9 стали випробуванням. Хлопець не був зіркою футболу чи відмінником-ботаніком – радше, тихим лідером, який організовував ігри в “війну” з друзями. Закінчивши з відзнакою машинобудівний технікум у 1993-му, він уже бачив себе в формі. Цей період – не гламурне дитинство, а реалії 80-х: дефіцит, перебудова, але й перші іскри незалежності, що розпалювали патріотизм.
Родинні цінності – праця, дисципліна, любов до Батьківщини – стали фундаментом. Дві доньки Залужного сьогодні продовжують традицію: старша служить у ЗСУ, молодша мріє про медицину, а дружина Олена – опора в тилу.
Освіта: від Одеси до докторського диплома
У 1993-му двері Одеського інституту Сухопутних військ відчинилися для амбітного юнака. Загальновійськовий факультет, закінчений з відзнакою в 1997-му, став першим кроком. Тут, серед морських вітрів і барабанів строю, Залужний опанував тактику, що згодом врятувала Київ.
Далі – Національна академія оборони в 2007-му з золотою медаллю. У 2020-му магістратура в Острозькій академії за “Міжнародними відносинами”, а в 2023-му – доктор філософії права в Одеській юридичній академії. Цей шлях – не конвеєр дипломів, а свідоме прагнення до вершин знань, де теорія переплітається з практикою.
Кожен етап додавав шарів: від базової тактики до глобальної стратегії. Сьогодні, як посол, він застосовує це в дипломатії, доводячи, що освіта – ключ до перемоги не лише на полі бою.
Кар’єра: сходження від взводу до вершин командування
З 1997-го – командир взводу, роти, батальйону. Кожен пост – школа життя: від Яворова до 24-ї механізованої бригади (2007–2009). У 2009-му очолив 51-ту бригаду, де загартувався в маневрах.
2017-й: начальник штабу ОК “Захід”. 2018 – Об’єднаний оперативний штаб. 2019–2021: командувач ОК “Північ”. 27 липня 2021-го – Головнокомандувач ЗСУ. Тут розкрився талант: стримування росіян під Києвом, Харківська офенсива.
Таблиця ключових посад ілюструє шлях:
| Посада | Період | Досягнення |
|---|---|---|
| Командир взводу/роти | 1997–2007 | Базова підготовка кадрів |
| Командир 51-ї ОМБр | 2009–2012 | Реформи бригади |
| Головнокомандувач ЗСУ | 2021–2024 | Оборона Києва, контрнаступи |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ця траєкторія показує не випадковий успіх, а системний ріст.
Головнокомандувач у полум’ї війни
27 липня 2021-го – призначення, ніби передчуття бурі. 24 лютого 2022-го Залужний став щитом: евакуація з Києва, дефензиви на сході, блискавичний Харківський наступ у 2022-му. Його стиль – не сліпа агресія, а точна стратегія з турботою про бійців.
“Армія – це ставлення до людей”, – казав він, і це врятувало тисячі життів. Нагороди: Герой України (2024), Хрест бойових заслуг, орден Юрія Переможця. Звільнення 8 лютого 2024-го не затьмарило слави – навпаки, посилило легенду.
Від фронту до Лондона: дипломатичний горизонт
9 травня 2024-го – посол у Великій Британії. З 2025-го – представник при Міжнародній морській організації. Тут Залужний – не лише генерал, а дипломат, що лобіює “Формулу перемоги”, залучає зброю. Лондон з туманами Темзи став новим полем бою, де його житомирська стійкість переконує союзників.
Книга “Моя війна” (2024) розкриває душу: спогади про Звягель, біль втрат, віру в перемогу. У 2026-му, на тлі тривалої боротьби, він лишається голосом розуму й сили.
Цікаві факти про Залужного
- Псевдонім “Волонтер” під час командування “Північчю” – натяк на скромність.
- У Звягелі мурал і перейменовані вулиці; пісні на його честь стали хітом.
- Time включив до 100 найвпливовіших 2022-го; меч від королеви UK.
- Мріяв про армію з п’яти років, граючи в гарнізоні.
- Дві доньки: старша – військова, як тато.
Ці перлини роблять його не іконою, а живою людиною з Полісся.
Звягельські корені пульсують у кожному рішенні Залужного, нагадуючи: великі перемоги починаються з маленького містечка на Случі. Його шлях – урок для поколінь, де праця, знання й серце творять історію.