Серед гучних імён українського кіно та волонтерського фронту Андрій Римарук вирізняється як людина, що пережила війну в окопах, а потім оживила її на екрані. Його шлях від маленького молдовського містечка до червоних доріжок світових фестивалів сповнений гострих поворотів, де кожен крок пахне землею Донбасу й адреналіном розвідки. Цей чоловік не просто вижив – він перетворив біль на силу, що рятує інших.
Раннє дитинство: корені в Молдові та перші кроки в Івано-Франківську
Андрій Вікторович Римарук з’явився на світ 15 жовтня 1985 року в містечку Сороки, що в Молдові. Батько, українець родом з Івано-Франківська, служив у міліції, а мати-молдаванка працювала кулінаркою. Той час у СРСР здавався стабільним, але родина шукала кращого життя. У 1991-му, коли Андрію ледь виповнилося шість, вони переїжджають до Івано-Франківська – міста з гучним гуцульським колоритом, де карпатські вітри шепочуть про свободу.
Там хлопчик ходить до 10-ї школи, опановує перші дев’ять класів. Місто формувало характер: гуцульські традиції, близькість гір, розмови батька про Україну. У 1996 році Андрій отримує паспорт громадянина України – документ, що стане пропуском у нове життя. Сім’я переїжджає до Києва, де ритм мегаполісу одразу хапає за горло. Київ 90-х – це хаос перебудови, вуличні барикади й перші сни про дорослішання.
Ці роки закладають основу: любов до рідної землі, змішана з молдовським теплом. Андрій згадує дитинство як період, коли війна здавалася далекою казкою, а життя – пригодою з м’ячем на шкільному подвір’ї.
Освіта, перша служба та журналістський старт
Після школи Андрій пробує інститут харчових технологій, але армія кличе раніше. У 2004-му, на строковій службі в прикордонниках, він опиняється біля Ужгорода, на кордоні зі Словаччиною. Закінчує школу сержантів, вчиться дисципліні, що згодом врятує життя. Демобілізувавшись, працює охоронцем у ПриватБанку – робота сувора, але дає змогу стати на ноги.
У 2006-му вступає до Національного педагогічного університету імені Драгоманова на психологію. Паралельно – перші кроки в журналістиці: “Факти і коментарі”, газета “Донбас”. З 2007 по 2010-й живе в Донецьку, очолює прес-службу в ДТЕК – енергетичний гігант, де вчиться комунікаціям під тиском. Потім банк “Надра”. Життя біжить: робота з дітьми-аутистами, шлюб 9 листопада 2013-го. Все йде за планом, аж доки Майдан не розриває шаблон.
Ці роки – суміш амбіцій і рутини. Андрій навчається слухати людей, розбиратися в кризах, що стане ключем на фронті. Донецьк того часу ще не пахне порохом, але напруга витає в повітрі.
Фронт: розвідник 53-ї бригади з позивним “Молдован”
14 лютого 2015-го, четверта хвиля мобілізації. Андрій, сержант запасу, їде на Донбас. Залишає вдома брудну чашку з-під кави – символічний обряд: “Ніхто не чіпає, я повернуся помити”. Командує взводом розвідки в 53-й окремій механізованій бригаді. Позивний “Молдован” – від коренів. Бої в Станиці Луганській, Авдіївці, Зайцевому: нічні вилазки, снаряди над головою, братерство в окопах.
Понад рік на передовій. Знайомиться з Віталієм Дейнегою, майбутнім засновником “Повернись живим”. Демобілізується навесні 2016-го, але Донбас тримає. Війна змінює: з цивільного в бійця, що бачить смерть зблизька, але обирає життя. Історії з фронту – про втому, гумор у бліндажі, втрати побратимів. Він повертається не героєм з плакату, а людиною з шрамами.
Ті місяці загартовують. Розвідка вчить передбачати, довіряти інстинктам. Андрій не ховається за патріотичними гаслами – говорить про страх, але й про перемогу над ним.
Волонтерство: будівник воєнного крила “Повернись живим”
10 травня 2016-го – вступ до фонду “Повернись живим”. З волонтера стає директором воєнного департаменту. Координує закупівлі: бронежилети, рації, міномети, дрони. Створює відділи: комунікація з армією, інструктори з мінометів (ArmaCalc), снайпери, сапери з 2017-го, такмед, БПЛА з 2020-го. Логістика, закупівлі – все як машина.
Після повномасштабного вторгнення 2022-го фонд збирає рекордні суми: за добу – стільки, скільки за рік раніше (за даними savelife.in.ua). Андрій в ефірах Радіо НВ, ТСН коментує Бахмут, Вугледар. Звільняється в серпні 2023-го, бо війна еволюціонує. З 2024-го – заступник гендиректора Ukrspecsystems, де фокус на оборонці.
Його внесок – тисячі врятованих життів. Не сухі цифри: розмови з сержантами перед обстрілами, FPV-дрони на фронті. Волонтерство для нього – продовження служби, де кулі не летять, але ставки високі.
Акторська кар’єра: від кастингу до Венеції
2017-й: знайомство з Валентином Васяновичем через “Дике поле”. Кастинг – і головна роль у “Атлантиді” (2019), антиутопія 2025-го про поствоєнний Донбас. Сергій – ветеран з ПТСР, що знаходить кохання в пустці. Фільм тріплює Венецію (“Горизонти”), номінований на “Оскар”. Андрій крокує червоною доріжкою, плаче від контрасту з Лідо й окопами.
Далі: “Відблиск” (2021, Андрій) – на Венецію, номінація “Золота дзиґа”. “Оптика” (2022, Сергій Хатній – ветеран у цивільному житті). “Марія” (2021), “Жива” (2023). Зйомки жорсткі: 48 дублів у гаражі, коліна в кровь від інтим-сцени.
Ось таблиця ключової фільмографії для порівняння ролей:
| Фільм | Рік | Роль | Режисер | Досягнення |
|---|---|---|---|---|
| Атлантида | 2019 | Сергій | Валентин Васянович | Венеція, Оскар-кандидат |
| Відблиск | 2021 | Андрій | Валентин Васянович | Венеція, Золота дзиґа номінація |
| Оптика | 2022 | Сергій | Олексій Новіков | Короткометражка про ветеранів |
| Жива | 2023 | Андрій | – | Військова драма |
Джерела даних: kinobaza.com.ua та uk.wikipedia.org. Андрій грає ветеранів – не випадково, бо сам пережив це. Кіно для нього – терапія, місток від війни до світу.
Сім’я та приватне життя: опора в Бучі
Одружений з 2013-го з Валентиною, HR-менеджером. Дочка Соломія (близько 10 років), син Давид (близько 7). Живуть у Бучі – тихому куточку під Києвом, де риболовля на озері стає перепочинком. Діти не знали про акторство, але війна 2022-го все змінила: донька розуміє новини. Андрій ховає їх від жахів, але вчить патріотизму.
Хобі прості: рибалка, футбол. Після фронту Буча – як острів спокою, де чашка з кави стоїть чистою. Сім’я – якір, що тримає від дна.
Досягнення, нагороди та суспільний вплив
9 грудня 2022-го – “Золоте серце” від Президента за волонтерство. Номінація “Золота дзиґа” 2021-го. Коментарі в BBC, ТСН – голос фронту. У Ukrspecsystems продовжує оборонку. Вплив величезний: від дронів на фронті до ролей, що показують світові війну очима українця.
Його історії надихають: від брудної чашки до Венеції. Андрій – приклад, як ветеран стає лідером.
Цікаві факти 💫
- 😎 Чашка-талісман: Перед кожною ротацією лишав удома брудний посуд – ніхто не торкався, чекаючи повернення. Символ віри в диво.
- 🎥 Перший фестиваль: На Венеційському плакав вуличками Лідо, порівнюючи з Донбасом. “Чому ми не можемо так жити?”
- 🚁 Дрони й сапери: У фонді запустив навчання БПЛА – тисячі пілотів навчені його командою.
- 🏆 Японський самурай: У Токіо глядачі назвали його героя з “Атлантиди” “шляхом самурая”. Автографи три години!
- ❤️ Сімейний секрет: Діти дізналися про кіно з новин, а не від тата – береже їх від слави.
Подорож Андрія триває: від Молдови через фронт до нових горизонтів. Його голос лунає в ефірах, ролі оживають травми, а справа рятує життя. Що далі – Голлівуд чи ще один дрон на фронті? Час покаже, але цей ветеран завжди на передовій.