Чорні запорожці — це не просто назва кінного полку армії Української Народної Республіки 1918–1920 років. Це втілення козацького духу в найскладніші часи визвольних змагань, коли чорні шлики й жупани стали символом безкомпромісної боротьби. Їхня історія тісно переплетена з ім’ям Петра Дяченка, жорстокими рейдами Першого Зимового походу та гаслом «Україна або смерть».
Сьогодні ця назва живе в 72-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України. Від кінної сотні на сході України до сучасних механізованих підрозділів — шлях чорношличників показує, як військова традиція передається крізь століття. У цій розповіді зібрано факти про формування, бойовий шлях, уніформу, символіку та спадщину, що залишається актуальною й у 2026 році.
Від кінної сотні до полку: як з’явилися чорношличники
Коріння підрозділу сягає лютого 1918 року, коли в складі Окремої Запорізької бригади (згодом дивізії) з’явилася розвідувальна кінна сотня. Вона діяла під командуванням Петра Болбочана під час звільнення Лівобережжя від більшовиків. Після гетьманського перевороту сотня увійшла до 2-го Запорізького полку армії Української Держави.
Чорні шлики з’явилися вже в квітні 1918-го. Під час параду в Полтаві на честь взяття міста бійці вийшли в чорних шапках і черкесках. Наприкінці грудня 1918 року, після боїв з махновцями біля станції Лозова, козаки здобули трофейну чорну тканину. У січні 1919-го в Кременчуці з неї пошили повний комплект одностроїв. З того моменту підрозділ стали називати «чорними запорожцями» або «чорношличниками».
У грудні 1918 року сотню розгорнули в кінний дивізіон, а з березня 1919-го — у 1-й кінний полк Чорних запорожців. Ніякого прямого зв’язку з історичним Запоріжжям підрозділ не мав — назва пішла від Запорізької дивізії та чорного кольору форми. Це був елітний кінний підрозділ, який вирізнявся дисципліною навіть у найважчі місяці війни.
Однострій і символіка, що наводили жах на ворога
Чорний колір не був випадковим. Він символізував готовність іти до кінця. Шапка-мазепинка з довгим чорним шликом, чорний жупан, чорні шаровари, світло-сіра черкеска замість шинелі, чорні чоботи. На голові — обов’язковий оселедець. У старшин шапки були каракулеві, у козаків — смушкові. Під жовто-блакитною розеткою часто носили кокарду у вигляді черепа з перехрещеними кістками.
Прапор мав скошений край. На лицьовому боці — тризуб і напис «1-й кінний полк Чорних Запорожців». На звороті — череп з кістками та гасло «Україна або смерть». Саме цей прапор став одним із найвпізнаваніших символів армії УНР. Череп у символіці означав не лише смерть, а й готовність пожертвувати собою заради держави.
У нашій практиці дослідження історичних джерел ми стикалися з випадком, коли сучасні реконструктори плутали чорношличників з іншими підрозділами, які теж використовували чорні шлики. Насправді чорний шлик носили й «чорні гайдамаки», і кулеметна сотня полку імені Костя Гордієнка, і кілька інших формувань. Але саме Чорні запорожці зробили цей елемент своїм головним розпізнавальним знаком.
Бойовий шлях: від сходу України до «трикутника смерті»
Дивізіон брав участь у боях на сході України взимку 1918–1919 років. Під тиском червоних військ відійшов до Дністра, пройшов через румунську територію й опинився на заході. Восени 1919-го разом з іншими частинами армії УНР потрапив у «трикутник смерті» — район Любар–Шепетівка–Миропіль, оточений поляками, більшовиками та денікінцями.
Найяскравіша сторінка — Перший Зимовий похід (грудень 1919 — травень 1920). Полк під командуванням Петра Дяченка став однією з найбоєздатніших частин. Напередодні походу в ньому було близько 212 шабель, 11 важких кулеметів «Максим», 9 легких «Люїс» і одна гармата — загалом понад 400 козаків і старшин.
Серед ключових епізодів:
- Захоплення станції Голендри майже без пострілів і знищення залізниці.
- Бій за Ставище, де загинув бунчужний Іван Дубина.
- Вступ до Голованівська, Саврані, Сміли, Золотоноші.
- Бої за Вознесенськ у квітні 1920 року, де полк відкрив дорогу основним силам.
Михайло Омелянович-Павленко називав Чорних запорожців найкращим полком української армії. Після повернення з походу підрозділ інтернували поляки, згодом він увійшов до складу Окремої кінної дивізії, а потім 1-ї Запорізької дивізії. У радянсько-польській війні відзначився в боях під Сидоровом. У листопаді 1920 року полк разом з іншими частинами армії УНР перейшов Збруч і був інтернований у польських таборах.
Петро Дяченко — командир, якого боялися й поважали
Петро Гаврилович Дяченко народився 30 січня 1895 року в селі Березова Лука на Полтавщині. Доброволець Першої світової, штабс-капітан російської армії, з 1917-го — в армії УНР. Учасник визволення Полтави й Кримського походу під Болбочаном.
Після арешту Болбочана Дяченко готував операцію з його звільнення, але сам полковник заборонив ризиковані дії. Коли Болбочана розстріляли, Петлюра надовго втратив авторитет серед чорношличників. У червні 1919-го Дяченко став командиром полку.
Його стиль командування базувався на козацьких традиціях. Він вимагав дисципліни, сам ішов уперед у атаках, ніколи не відходив з поля бою першим. Після інтернування служив у Війську Польському, під час Другої світової командував 2-ю дивізією УНА та протитанковою бригадою «Вільна Україна». Помер 23 квітня 1965 року у Філадельфії, зберігши громадянство УНР до кінця життя. Його спогади «Чорні запорожці» вийшли друком 1959 року й залишаються цінним джерелом.
Міфи, які досі живуть навколо чорношличників
Навколо полку накопичилося чимало неточностей. Ось найпоширеніші:
- Вони були єдиними, хто носив чорні шлики. Ні. Кілька підрозділів армії УНР використовували цей елемент. Чорні запорожці просто зробили його найвідомішим.
- Полк ніколи не зазнавав поразок. У відкритому бою справді рідко відступали, але стратегічні умови війни змушували відходити разом з армією.
- Череп на прапорі — «піратський» символ. Це символ готовності до смерті заради України, поширений у тогочасній військовій геральдиці.
- Назва пов’язана з історичним Запоріжжям. Насправді — лише з Запорізькою дивізією.
Ці міфи часто з’являються в популярних переказах. Перевірені джерела — мемуари Дяченка, дослідження істориків і архівні документи — дають точнішу картину.
Від 1918-го до 72-ї бригади: спадщина, що живе сьогодні
23 серпня 2017 року указом Президента 72-га окрема механізована бригада отримала почесне найменування імені Чорних Запорожців. Ще до цього ворог називав її «чорною» за жорсткість у боях. Символіка бригади успадкувала череп, гасло «Україна або смерть» і чорний колір.
Бригада відзначилася в обороні Києва 2022 року, боях на Донбасі, зокрема під Вугледаром. Її історія — прямий міст між кінними атаками сторічної давнини й сучасною механізованою війною. Гасло й шеврон з черепом нагадують: традиція неперервна.
Чек-лист ключових фактів про Чорних запорожців
- Існував у 1918–1920 роках як кінна сотня → дивізіон → полк.
- Командир з 1919-го — Петро Дяченко.
- Чорна форма пошита в Кременчуці з трофейної тканини.
- Прапор: тризуб + череп і гасло «Україна або смерть».
- Найяскравіший епізод — Перший Зимовий похід.
- Сучасна спадкоємиця — 72 ОМБр імені Чорних Запорожців.
Питання, які найчастіше ставлять про чорношличників
Чому саме чорний колір?
Чорний шлик і жупан з’явилися спочатку як експериментальна форма, а потім закріпилися через трофейну тканину й психологічний ефект. Чорний колір підкреслював рішучість і відрізняв підрозділ на полі бою.
Чи брали чорношличники полонених?
У багатьох боях, особливо проти комісарів і червоних курсантів, полонених майже не брали. Це було частиною жорсткої тактики того часу. Водночас до цивільного населення ставлення залишалося стриманим.
Де можна прочитати спогади Дяченка?
Книга «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку» виходила кількома виданнями. Найдоступніше — київське видання 2010 року.
Чи є прямий зв’язок між полком УНР і 72-ю бригадою?
Прямої організаційної спадкоємності немає. Є спадкоємність традиції, символіки й назви, офіційно закріплена 2017 року.
Історія Чорних запорожців — це не лише військові епізоди. Це нагадування про те, як невеликий, дисциплінований підрозділ може стати легендою. Їхні чорні шлики, череп на прапорі й гасло продовжують жити в сучасній українській армії, де кожне нове покоління воїнів додає свою сторінку до цієї довгої розповіді.