Генерал-лейтенант Михайло Забродський командував одним із найяскравіших рейдів в історії сучасної війни, прорвавши 470 кілометрів ворожого тилу влітку 2014-го. Цей чоловік з Дніпра, народжений у родині офіцерів 24 січня 1973 року, став символом десантної міці ЗСУ. Від командира 95-ї бригади до заступника Головнокомандувача — його шлях сповнений боїв, де кожен крок вирішував долю тисяч бійців.
Сьогодні, у розпал повномасштабної війни, Забродський продовжує службу в Збройних Силах України, хоч точна посада лишається конфіденційною через оперативну необхідність. Його досвід у плануванні операцій і командуванні елітними частинами робить його ключовою фігурою в обороні країни. А почалося все з дитинства, просякнутого запахом казарми та мріями про небо.
Раннє життя: син офіцерів у промисловому серці України
Дніпро, тоді ще Дніпропетровськ, формував характер майбутнього генерала. Батьки-військові вчили сина дисципліні з перших кроків — ранні підйоми, порядок у всьому, повага до форми. У 1989-му Михайло закінчив середню школу, і вибір ліг на військову стезю, ніби магніт притягнув до академії.
Ті роки в радянській системі закаляли: фізичні навантаження, перші стрибки з парашутом, де адреналін змішується з відчуттям свободи. Забродський згадував, як десантна справа зачаровувала — падати з неба на ворожу землю, як сталевий кулак. Ця пристрасть не згасла навіть після розпаду Союзу.
Родинні історії про службу додавали вогню. Батько, офіцер, ділився розповідями про Афган, де кожна мить — між життям і смертю. Таке дитинство робило Михайла не просто кадетом, а воїном у душі, готовим до викликів.
Освіта та перші роки служби: від Санкт-Петербурга до американського коледжу
1989–1994 роки — Військово-космічна академія імені Можайського в Санкт-Петербурзі. Там Забродський опанував інженерні основи десанту, навчився керувати технікою в повітрі. Після випуску — п’ять років контракту в російських ВДВ, де бачив систему зсередини, але вже мріяв про Україну.
2000-й — повернення додому, 95-та окрема аеромобільна бригада в Житомирі. Від командира взводу до начальника штабу — сходинки долали швидко. У 2005–2006 роках — стажування в Командно-штабному коледжі армії США, де вивчав англійську та сучасні тактики. Цей досвід став фундаментом для майбутніх перемог, адже американські методи адаптувалися під українські реалії.
До 2012-го Забродський вже перший заступник командира бригади. Миротворча місія в Косові 2009-го, де він очолив українсько-польський батальйон, загартувала в міжнародних операціях. Там навчився координувати сили різних країн, як диригент оркестр у хаосі.
Командир 95-ї: елітна бригада на передовій змін
Січень 2013-го — Забродський очолює 95-ту. Бригада, відома як “Житомирська”, стає його родиною. Він реформує підрозділи, впроваджує тренування за стандартами НАТО. Десантники тренувалися ночами, стрибаючи в темряву, ніби тіні, готові вдарити блискавкою.
Коли почалася агресія на сході, бригада перша увійшла в бій. Блокування Слов’янська та Краматорська в квітні 2014-го — десантники захопили гору Карачун, ключовий пункт. Забродський координував вогонь, не даючи ворогу передишку. Ці операції стали його першим великим тестом.
Перед кожним завданням він говорив бійцям: “Ми не просто солдати — ми десант, ми змінюємо хід подій”. Такий підхід згуртував бригаду, перетворивши її на легенду.
Легендарний рейд 2014-го: 470 км вогню і сталі
Літо 2014-го. Кордон з РФ кипить, українські частини в оточенні. 19 липня — старт рейду 95-ї бригади разом із 30-ю ОМБр. Під командуванням полковника Забродського загін рушає з-під Бахмута, обходить Луганськ, нищить блокпости. Лише першого дня — штурм Лисичанська, бій за НПЗ, 5 загиблих героїв.
27 липня — Савур-Могила, де “Гради” ллють вогонь з Росії. Десантники тримають висоту, витягаючи 30-ту бригаду. Потім Степанівка, Маринівка — 170 км в тилу ворога. 6 серпня — переправа на Міусі, за 19 км від кордону, де виводять 3 тисячі бійців і 250 одиниць техніки. Втрати: 13 десантників загинули, 74 поранені, але мета досягнута.
10 серпня — повернення через Дебальцеве. Американський експерт Філіп Карбер назвав це “найдовшим рейдом у новітній історії”. Забродський планував кожну годину, передбачаючи пастки. Його інтуїція врятувала тисячі життів, а бійці казали: “Вилізли тільки завдяки Забродському”. Цей рейд зруйнував плани окупантів, довівши міць ЗСУ (дані з uk.wikipedia.org).
| Етап рейду | Дата | Ключові дії | Результати |
|---|---|---|---|
| Лисичанськ | 19 липня | Штурм НПЗ, блокпост | Ворог відступив, 5 загиблих |
| Савур-Могила | 27 липня | Штурм кургану | Витягнуто 30 ОМБр |
| Міус | 6 серпня | Контроль переправи | Виведено 3000 бійців (джерело: uk.wikipedia.org) |
Таблиця ілюструє точність плану — кожен етап як шестерня в механізмі. Після рейду, 23 серпня 2014-го, Указом Президента Забродському присвоєно зірку Героя України.
Командувач ДШВ: реформи та бої за Мар’їнку
Серпень 2015-го — генерал-майор, командувач Високомобільних десантних військ, з 2018-го — Десантно-штурмові. Забродський змінив форму, емблеми, ввів нове свято — 2 серпня. Бригади стали ударною силою, готові до блискавичних ударів.
3 червня 2015-го — бої за Мар’їнку. О 4-й ранку ворог — 1500 бойовиків, 10 танків, “Гради” — штурмує. Забродський, як радник Президента, керує силами: 28-ма бригада тримає, арта нищить техніку. Втрати ворога — десятки, наші — 3 загиблих, 26 поранених. Ця перемога зупинила наступ.
Його стиль — комбінувати авіацію, десант і механізовані частини, як шахіст ходи. Генерал-лейтенант з грудня 2016-го, магістр НАНУ 2017-го.
Керівник сил АТО: пік напруги 2017–2018
Листопад 2017-го — перший заступник керівника Антитерористичного центру СБУ, командувач АТО до березня 2018-го. Забродський стабілізував фронт, посилив розвідку. Вороги РФ відкрили справу за “геноцид”, але це лише підкреслило його ефективність.
Він казав в інтерв’ю: “На місцях російських воєначальників я б жодного разу ніякого результату їхньому керівництву не гарантував”. Ці місяці — баланс між наступом і стримуванням, де кожен день рятував життя.
Політичний етап: нардеп від “Європейської солідарності”
2019–2023 — народний депутат IX скликання, №4 у списку ЄС. Перший заступник голови Комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки. Депутат Житомирської облради 2015-го. Забродський лобіював реформи ЗСУ, озвучував загрози.
- Ініціативи з дронів і ППО — його пріоритети.
- Критика проєктів законів, що послаблювали армію.
- Лекції в США 2020-го про досвід АТО.
Списки показують фокус на обороні. З початком повномасштабної війни — у розпорядженні Міноборони з 24 лютого 2022-го, склав мандат у березні 2023-го. Політика не зламала воїна — навпаки, дала ширший погляд.
Повномасштабна війна: заступник ГК і конфіденційна служба
Квітень 2023-го — заступник Головнокомандувача ЗСУ. Планував операції, координував десант. Звільнений 10 лютого 2024-го в кадрових ротаціях, але лишається генерал-лейтенантом на службі. Станом на 2026-й — у ЗСУ, статус закритий для безпеки (дані з rada.gov.ua).
Його внесок у 2022–2026 — штабна робота, де досвід рейдів допомагає в контрнаступах. Забродський у інтерв’ю 2023-го: “Бойові — це гроші за участь у боях, не за кабінет”. Він на фронті духу, де рішення впливають на перемогу.
Сім’я, нагороди та вплив на армію
Дружина Тетяна — майор ДШВ, фінансовий фахівець 95-ї бригади, ветеран АТО. Син Олег — гордість, ріс серед десантників. Сім’я — тил, де Тетяна тримала дім під час рейдів.
Нагороди: Герой України (2014), Орден Богдана Хмельницького III ст. (2014), Данила Галицького (2010), медалі Міноборони. Ці зірки — не прикраси, а шрами від боїв.
Цікаві факти про Михайла Забродського
- Вивчив англійську в США, де його назвали “українським орлом десанту”.
- Його бригада перша зіткнулася з регулярними ЗС РФ у 2014-му.
- Реформував ДШВ: нова емблема — “Військо Правих”, свято 2 серпня.
- У декларації 2019-го — Toyota RAV4 і гідроцикл, символ нормального життя воїна.
- Росіяни “судили” заочно за рейд — почесний вирок.
Ці деталі роблять Забродського не іконою, а живим героєм з гумором і пристрастю.
Його кар’єра — як парашутний стрибок: ризик, точність, перемога. Десантники досі шепочуть про рейд біля вогнищ, а ЗСУ вдячні за реформи. Забродський не зупиняється — війна триває, і його стратегічний розум потрібен Україні як ніколи.