У серпні 2025 року, коли сонце ще палило українські поля, розвідник-помічник гранатометника 71-ї окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ солдат Євген Ігорович Субота назавжди закарбував своє ім’я в історії боротьби за свободу. Загинув 24 серпня поблизу села Варачине на Сумщині під час ризикованого бойового завдання, залишивши по собі не лише подвиг на фронті, а й спадщину активіста, волонтера та професіонала. Народжений у Пермі, виріс у Горлівці, оселився в Боярці – його шлях відіймирного життя до окопів став втіленням тієї самої незламності, що тримає Україну на ногах.
Евген не шукав слави, але знайшов її в діях. Від координації волонтерів у окупованому Гостомелі навесні 2022-го до ролі розвідника всього за два місяці служби – кожний етап його біографії пульсує енергією людини, яка не стоїть осторонь. Батьки, друзі та побратими згадують його як доброго наставника, палкого спортсмена й ІТ-ентузіаста, здатного реалізувати сотні проєктів. Сумська земля прийняла його останки, але серце Євгена б’ється в кожному, хто чує цю історію.
Його життя – це мозаїка контрастів: радянські корені, донбаська юність, Київщина як дім, фронт як поклик. Розповідаємо все по порядку, занурюючись у деталі, які роблять цю постать живою і близькою.
Раннє дитинство: з Пермі до Горлівки
15 травня 1984 року в промисловому серці Росії, у Пермі, з’явився на світ хлопчик на ім’я Євген. Ті часи ще пахли перебудовою, але сім’я Субот не чекала змін – уже 1985-го вони пакували валізи й переїжджали до сонячної Горлівки Донецької області. Чому саме туди? Ймовірно, робота батька чи родинні зв’язки кликали на Донбас, де промисловість обіцяла стабільність.
Горлівка тихих 80-х – шахти, школи, дитячі мрії про велике життя. Євген пішов до Горлівської ЗОШ №55, де перші кроки в науці сформували характер допитливого підлітка. Шкільні роки минули в ритмі уроків, друзів і перших пригод. Уявіть: пил від донбаських доріг, гомін шкільного подвір’я, мрії про техніку. Закінчивши школу, він не вагаючись обрав Горлівський автомобільно-дорожній інститут Донецького національного технічного університету – АДІ ДонНТУ.
2006 рік став вершиною студентства: диплом інженера-механіка за спеціальністю “Автомобілі та автомобільне господарство”. Це не просто папірець – це база для майбутньої кар’єри, де деталі двигунів і схеми доріг стануть хлібом. Але Донбас уже тоді шепотів про бурі, які згодом зруйнують усе знайоме.
Професійний зліт: від механіка до ІТ-менеджера
З 2007-го Боярка, маленьке містечко Київщини, стає новим домом. Чому саме сюди? Ближче до столиці, спокійніше, ніж на Донбасі, де напруга наростала. Євген одразу занурюється в роботу за фахом – автомобільне господарство кличе ремонтами, проєктами, щоденним ритмом механіка. Руки, загартовані в інституті, оживають у реальності.
Та амбіції не дають стояти на місці. З 2010-го – стрибок у ІТ-сферу. Тут розкривається талант менеджера: понад 100 реалізованих проєктів! Від координації команд до запуску продуктів – Євген стає тим, хто з’єднує ідеї з результатом. Уявіть ночі за кодом, зустрічі з розробниками, моменти, коли софт оживає. Це не механіка коліс, а керування цифровим світом, де кожен байт – перемога.
- Ключові навички: управління командами, оптимізація процесів, бюджетування – все, що робить ІТ-проєкти успішними.
- Досягнення: масштаби від локальних стартапів до корпоративних рішень, де його внесок відчутний у стабільності систем.
- Перехід: від автоінженерії до IT показує гнучкість розуму, готовність вчитися в 26 років.
Після списку стає зрозуміло: Євген – не теоретик. Його кар’єра – місток між реальним світом машин і віртуальним коду, що ідеально пасувало до наступного етапу – громадської активності.
Громадський активізм: серце Гостомеля і Бучанщини
Боярка й Гостомель – сусіди, пов’язані війною 2022-го. Євген не ховався: став координатором волонтерських центрів у Гостомелі, коли російські десантники штурмували аеродром. Ті лютневі дні – хаос, постріли, голодні люди. Він організовував їжу, медикаменти, евакуацію. “Волонтери – це найпотужніша частина суспільства”, – міг би сказати, як тисячі інших, але робив.
Ще раніше, 2020-го, балотувався №6 у депутати Бучанської районної ради. Кампанія – сквери в Гостомелі, покращення інфраструктури, голос громади. Пост на Facebook: “Народовладдя не буде можливе, поки більшість у радах – старі еліти”. Не пройшов, але посіяв зерно змін.
- 2020: Агіткація за розвиток Бучанського району, відео-представлення.
- 2022: Координація волонтерів під окупацією – порятунок життів у пеклі.
- Постійна робота: сквери, спортмайданчики, підтримка сусідів.
Ці кроки показують: для Євгена громада – не слово, а дія. Гостомель пам’ятає його як того, хто тримав фронт цивільного спротиву.
Фронтовий шлях: мобілізація і подвиг
18 червня 2025-го – повістка. Два місяці вишколу, і ось він у 71-й ОЄБр ДШВ – еліті ЗСУ. Розвідник-помічник гранатометника: роль небезпечна, вимагає зіркості, сміливості. Сумщина тоді кипіла від дронів і штурмів – Варачине стало останнім рубежем.
24 серпня, під вогнем, виконуючи завдання. Деталі класифіковані, але подвиг очевидний: розвідка для побратимів, прикриття гранатометника. Загинув, як воїн.
| Дата | Подія |
|---|---|
| 15.05.1984 | Народження в Пермі |
| 1985 | Переїзд до Горлівки |
| 2006 | Диплом АДІ ДонНТУ |
| 2007 | Оселяється в Боярці |
| 2010 | Кар’єра в ІТ |
| 2020–2022 | Громадська активність, волонтерство |
| 18.06.2025 | Мобілізація |
| 24.08.2025 | Героїчна загибель |
Джерела даних: офіційний сайт Боярської міської ради (boiarka-rada.gov.ua) та база UA Losses (ualosses.org).
Хобі та особистість: той, кого згадують з теплом
Евген не був тільки бійцем чи менеджером. Більярдні партії до ночі, покерні баталії з друзями, голи у футболі – спорт тримав його у формі. Волейбол на свіжому повітрі, тенісні розіграші, туристичні мандрівки з наметами, сплави байдарками по річках – це його кисень. “Люблячий син, брат, відданий друг, добрий наставник” – так пишуть про нього, і це не кліше, а правда з некрологів.
Цікаві факти з життя Євгена Суботи
- Народжений у РФ, але душа українця – переїзд у 1 рік визначив долю.
- Понад 100 ІТ-проєктів: від автоінженера до цифрового магната за 4 роки.
- Волонтер у Гостомелі: організовував допомогу під носом у окупантів.
- Спортсмен-універсал: від більярду до байдарок – ніякої нудьги.
- Кандидат у депутати: мріяв про народовладдя ще до повномасштабної війни.
Ці штрихи роблять його не героєм з плакату, а живим побратимом, чия енергія надихає досі.
Прощання 2 вересня 2025-го в Боярці зібрало сотні: відспівування в Свято-Михайлівському храмі, поховання на Алеї Героїв. Земляки схиляли голови, побратими віддавали шану. Пам’ять жива – у скверах Гостомеля, проєктах ІТ, спогадах про сплави.
Евген Субота пішов, але залишив слід, що веде вперед. Його історія шепоче: кожен може стати героєм, якщо серце б’ється в унісон з Україною. А ти, читачу, що робиш для перемоги?