Олег Тягнибок, легендарний лідер націоналістів, нині стоїть пліч-о-пліч з бійцями на Запорізькому напрямку, де гуде небо від дронів і лунають накази батальйону. Як підполковник Збройних сил України, він командує батальйоном безпілотних систем 128-ї окремої важкої механізованої бригади “Дике поле”. Ця бригада, народжена з територіальної оборони Дніпра, тримає ключові позиції проти російських атак, а Тягнибок – її невидимий щит у небі. З перших днів повномасштабної навали 2022 року він обрав окоп замість кабінету, демонструючи, що слова про захист України для нього – не гучні гасла, а щоденна реальність.
Його Facebook-сторінка оживає постами з фронту: подяки волонтерам за дрони Mavic, розповіді про бої на Донбасі чи Запоріжжі, заклики до рішучих дій проти агресора. Станом на лютий 2026 року Тягнибок не просто виживає на війні – він веде бої, координуючи розвідку й удари, які рятують життя товаришів. Багато хто запитує: де саме Тягнибок зараз? Відповідь проста, але сповнена гордості – на передовій, де кожен день – виклик долі.
Ця трансформація з парламентської трибуни в командний пункт батальйону вражає. Колишній нардеп, обличчя Євромайдану, тепер майстер дронових операцій, де секунди вирішують усе. Його служба – це місток між політикою та війною, де націоналізм оживає в реальних подвигах.
Від львівських вулиць до парламентських баталій: ранні роки Олега Тягнибока
Львів 1968 року, родина медиків, де воздух просякнутий духом національного відродження. Олег Ярославович Тягнибок народився 7 листопада в сім’ї Ярослава Тягнибока, кандидата медичних наук і тренера боксерів збірної СРСР, та Богдани Цегельської, нащадка священницького роду. Ці корені – як міцний фундамент: прадіди служили Богові й народу, а батьки вчили стійкості через спорт і науку. Олег ріс у атмосфері, де українська ідея пульсувала в кожній розмові.
Школа №8 у Львові, медичний інститут – там юний Тягнибок опанував хірургію, але серце тягнуло до політики. Служба в радянській армії 1987–1989 років загартувала характер: єфрейтор, що не зламався під тиском системи. Паралельно – юридична освіта в ЛНУ ім. Франка. У 1991-му, на хвилі розпаду СРСР, він вступив до Соціал-Національної партії України (СНПУ), де швидко став ключовою фігурою: від уповноваженого з оргроботи до голови львівської та київської осередків.
Перший депутатський мандат 1998 року – це вибух. У Верховній Раді III скликання Тягнибок увійшов із блоком “Свобода”, член Комітету з бюджету. 2002-го – повторно з “Нашої України”. Та справжній прорив стався 2004-го, коли СНПУ трансформувалася у ВО “Свобода”, а Олег очолив її. З того часу – непохитний лідер, переобраний у 2015, 2017, 2020 роках. Його стиль – гострий, як лезо, націоналістичний, без компромісів з “москвофілами”.
Політичний злет “Свободи”: від 10% на виборах до ролі на Майдані
2006 рік – провал на парламентських, але фундамент закладено: мандати в місцевих радах. 2010 – президентська кампанія, 1,43% голосів, восьмий результат. 2012 – тріумф: 10,44%, 37 депутатів, четверта фракція у Раді. Тягнибок очолив її, ставши голосом опозиції. Журнал “Корреспондент” назвав його “Людиною року”.
Євромайдан 2013–2014 – апогей. Тягнибок на барикадах, 18–20 лютого на передовій. Його промови запалювали натовп: “Україна – для українців!” Партія сформувала батальйон “Січ” для АТО. 2014 – ще одна президентська, але фокус на війні. Після 2014 “Свобода” пережила спади, але Тягнибок тримав курс: антиросійські санкції, мобілізація, ядерний щит.
До 2022 партія мала мерів у Івано-Франківську (Руслан Марцінків), Тернополі (Сергій Надал), Хмельницькому (Олександр Симчишин). Рейтинги коливалися, але націоналістичний ядер лишився міцним. Джерело: uk.wikipedia.org.
- Ключові перемоги: 2012 – прорив у Раду, блокування проросійських законів.
- Виклики: Критика за радикалізм, але Тягнибок завжди акцентував патріотизм.
- Майдан: Щоденні виступи, координація самооборони.
Ці роки сформували образ: не просто політик, а борець. Перехід до ЗСУ став логічним – слова в дію.
З трибуни на фронт: як Тягнибок мобілізувався у 2022
24 лютого 2022 – повномасштабне вторгнення. Тягнибок призупиняє партійні вибори, закликає “свободівців” до ЗСУ. Сам іде добровольцем у 128-му бригаду ТрО “Дике поле” – дніпровський підрозділ, що виріс у важку механізовану еліту. Спочатку заступник командира батальйону з МПЗ (2023), майор. 2025 – підполковник, командир БпС.
Його шлях – як еволюція воїна: від окопів до дронів. Бригада б’ється на ключових ділянках – Запоріжжя, Донбас. Тягнибок у постах ділиться: щоденні атаки, логістика, ротації. Підтвердження статусу: інтерв’ю на “11 каналі”, FB-пости від січня 2026.
- Лютий 2022: вступ до лав ЗСУ.
- 2023: заступник командира.
- 2025: командир батальйону БпС, підполковник.
- 2026: активні бої, волонтерські поставки.
Нагороди: Бойовий Хрест ОУН (2024), “Хрест Військової честі” від Головкома. Служба – не пауза в політиці, а її продовження.
Батальйон безпілотних систем: серце “Дикого поля” під командуванням Тягнибока
Уявіть: темрява Запорізької степу, дрони злітають тихо, як хижі птахи, несучи смерть окупантам. Батальйон БпС – очі бригади: розвідка, коригування артилерії, знищення техніки. Тягнибок координує це: “Залиш сумніви на землі – лети з нами!” – заклик у FB.
128 ОВМБр “Дике поле” – легенда: від ТрО до штурмовиків. Потреби величезні: FPV-дрони, термали, зарядки. Тягнибок дякує волонтерам за 150 Mavic 3T у січні 2026. Бої інтенсивні: прориви, дрони-камікадзе.
| Аспект служби | Роль батальйону БпС | Приклади 2026 |
|---|---|---|
| Розвідка | Моніторинг позицій | Запорізький напрямок |
| Удари | FPV, Mavic | Знищення БТР, січень 2026 |
| Логістика | Волонтерські поставки | 150 дронів від громад |
Джерела даних: facebook.com/oleh.tyahnybok, інтерв’ю 2026. Ця служба робить Тягнибока символом: політик, що воює.
Цікаві факти про Олега Тягнибока
- Медик-хірург за фахом, міг рятувати життя в тилу, але обрав фронт.
- Син Гордій – старший лейтенант НГУ “Рубіж”, поранений під Бахмутом 2024, нагороджений медаллю “За військову службу Україні”.
- У 1989 служив у Червоній армії, тепер – підполковник Незалежної.
- Очолює “Свободу” 22 роки, пережив злети й спади.
- Любить бокс від батька – у бою це видно в тактиці.
Ці штрихи малюють портрет справжнього патріота, де приватне переплітається з державним.
Родина Тягнибоків на війні: Гордій у “Рубежі”
Не самотній вовк – вся сім’я в строю. Дружина Ольга, епідеміолог, тримає тил. Доньки Ярина-Марія та Дарина-Богдана – опора. Син Гордій, 1997 р.н., пішов слідом: Нацгвардія, бригада “Рубіж”. Поранення під Бахмутом 2024 – важке, але повернувся, медаль у листопаді 2025. Тягнибок пише: “Пишаюся сином!”
Брати Тягнибоки: Андрій – нардеп. Ця династія – як метафора України: стійка, згуртована. Гордій – молодший лейтенант, що став старшим, символ покоління.
ВО “Свобода” у 2026: Тягнибок веде з фронту
Партія жива: заяви про перемогу, реформи освіти, критику “припинення вогню”. Заступники: Богдан Бенюк (міжнародка), Андрій Іллєнко (НГУ), Руслан Кошулинський (секретаріат). Новини на svoboda.org.ua: День ЗСУ, 12 років Майдану. Фокус – війна, національна гідність.
Тягнибок онлайн: Бандерівські читання січня 2026. Майбутнє – вибори після перемоги, повернення сильніших. Партія контролює міста: ІФ, Тернопіль, Хмельницький.
- Актуальні тези: Мобілізація, ротація, дрони.
- Заходи: Шевченківські читання Запоріжжя.
- Вплив: “Свободівці” на фронті – взвод депутатів.
Тягнибок поєднує: пости з фронту – політичні маніфести. Це надихає.
Зміни Тягнибока: від трибуниста до фронтовика
Фото 2026: сивий, огрілий сонцем степу, сталевий погляд. Втратив зайве, набрав м’язів бою. Від костюма – до камуфляжу. Ви не повірите, але цей трансформований воїн надихає тисячі. Інтерв’ю: “Фронт – школа життя”. Його історія – про вибір: тил чи передокоп.
Багато екс-політиків ховаються, Тягнибок – на видноті. Це робить його унікальним: націоналіст у дії, лідер, що веде прикладом. Війна триває, і де Тягнибок зараз – там пульсує серце опору. Батальйон чекає нових дронів, бригада тримає лінію, а Україна – віру в таких, як він.