Заводи, шахти й банки, які в 1990-х переходили з державних рук у приватні за цінами, що й досі викликають суперечки, стали фундаментом для кількох великих груп, чиї власники десятиліттями поєднували економічну вагу з політичним впливом. Ці люди не просто накопичували капітал — вони будували мережі, які пронизували медіа, партії та державні рішення.
Повномасштабна війна зруйнувала частину цих конструкцій фізично: металургійні комбінати в Маріуполі, енергетичні потужності на сході, логістичні ланцюги. Водночас деякі групи адаптувалися, переорієнтувалися на західні ринки й навіть інвестували в оборону, тоді як інші опинилися під арештом, санкціями чи за кордоном. Станом на 2026 рік концентрація капіталу залишається високою, хоча форма впливу змінилася.
Розуміння того, хто саме контролює ключові активи, як змінилися їхні статки й які механізми ще працюють, допомагає бачити не лише минуле, а й ризики для відновлення та євроінтеграції. Олігархи України — це не застиглий міф, а жива, хоч і пошкоджена система, яка продовжує взаємодіяти з державою.
Коріння імперій: як приватизація 90-х викувала українських олігархів
У середині 1990-х державні підприємства йшли з молотка в умовах слабких інституцій і гострої конкуренції між групами, які мали доступ до адміністративного ресурсу. Вугільні шахти Донбасу, металургійні гіганти й енергетичні об’єкти ставали ядром майбутніх холдингів. Рінат Ахметов сформував System Capital Management (SCM) навколо донецьких активів, Віктор Пінчук розвивав трубний бізнес Interpipe у Дніпрі, а Ігор Коломойський разом із Геннадієм Боголюбовим будував Privat Group через банківський сектор і нафтопереробку.
Процес нагадував не стільки класичну ринкову конкуренцію, скільки боротьбу за контроль над уже створеними радянською індустрією потужностями. Заводи не будувалися з нуля — їх «забирали». Це пояснює, чому багато груп і досі концентруються в металургії, енергетиці й видобутку: саме там лежали найбільші шматки державного майна. Культурний відбиток цього періоду лишився у сприйнятті великого бізнесу як сили, яка може домовлятися з владою напряму, оминаючи формальні процедури.
Регіональний поділ теж сформувався тоді. Донецьк дав Ахметова й пов’язані з ним структури, Дніпро — Пінчука, Коломойського й Боголюбова. Ця географія впливала на політичні альянси: різні групи підтримували різні фракції й президентів, створюючи систему взаємних зобов’язань.
Регіональні фортеці і те, що від них лишилося після 2022 року
Донецька група втратила значну частину виробничих потужностей. «Азовсталь» і ММК імені Ілліча в Маріуполі опинилися під контролем Росії, що різко скоротило металургійний сегмент Metinvest. Водночас енергетичний бізнес ДТЕК зберіг позиції всередині країни й продовжив постачати електроенергію, попри обстріли. Це дозволило Ахметову зберегти роль одного з найбільших роботодавців і платників податків навіть після втрат.
Дніпровська група пережила інший шлях. Interpipe Пінчука переорієнтувався на європейські замовлення, тоді як Privat Group Коломойського зіткнулася з націоналізацією ПриватБанку ще до війни й подальшими кримінальними справами. Станом на жовтень 2026 року Коломойський перебуває під вартою в Україні, суди продовжують арешт у справах, зокрема щодо замовного вбивства, а також ведуться провадження щодо фінансових операцій. Боголюбов значною мірою відійшов від активного українського контексту.
Вадим Новинський (Smart Holding) і Костянтин Жеваго (Ferrexpo) зберегли активи в металургії та видобутку, хоча обидва зіткнулися з санкційними й судовими викликами. Регіональні «фортеці» більше не є непроникними: війна фізично знищила частину інфраструктури, а правові процеси розмили політичний захист.
Цифри 2026 року: хто ще тримає економічні важелі
За оцінками Forbes (станом на березень 2026 року) Рінат Ахметов залишається найбагатшим українцем зі статками близько 7,8 млрд доларів. Віктор Пінчук — на другому місці з приблизно 2,8 млрд. Далі йдуть Петро Порошенко (близько 1,5 млрд, Roshen), Андрій Веревський (Kernel), Вадим Новинський і Костянтин Жеваго (обидва близько 1,2 млрд). Влад Яценко (Revolut) також увійшов до списку, але його капітал має інше походження.
Таблиця нижче показує зміну оціночних статків кількох ключових фігур між 2021 і 2026 роками за даними Forbes і аналітичних оглядів.
| Ім’я | Статки 2021, млрд $ | Статки березень 2026, млрд $ | Основні активи / коментар |
|---|---|---|---|
| Рінат Ахметов | 7,6 | 7,8 | Metinvest, ДТЕК; втрати в Маріуполі, але відновлення оцінки |
| Віктор Пінчук | 2,5 | 2,8 | Interpipe; переорієнтація на ЄС |
| Ігор Коломойський | 1,8 | >1,0 (зменшено) | Privat Group; арешт, судові справи |
| Петро Порошенко | 1,6–1,7 | 1,5 | Roshen; санкції РНБО у 2025 |
| Костянтин Жеваго | 2,4 | ≈1,2 | Ferrexpo; санкції та фінансові тиски |
Джерела даних: Forbes Україна (березень 2026), Ukrainian Analytical Digest (вересень 2026).
За даними Opendatabot, компанії Ахметова генерують найбільший дохід серед приватного бізнесу — понад 800 млрд грн на рік. Це свідчить, що навіть після руйнувань великі групи зберігають значну частку в промисловості та енергетиці. Частка олігархічного капіталу в економіці скоротилася порівняно з 2010-ми, але залишається помітною.
Війна як руйнівник і каталізатор: втрати, адаптація та нові ролі
Фізичне знищення «Азовсталі» стало символом втрат для донецької групи. Водночас ДТЕК продовжив інвестувати в енергетику, зокрема в нові потужності на заході країни. За публічними даними SCM, з початку повномасштабного вторгнення групи Ахметова вклали мільярди доларів у відновлення інфраструктури, оборону (через ініціативу Steel Front) і гуманітарні програми. Це змінило публічний образ: від фігури, яку раніше пов’язували з політичними угодами, до великого інвестора, який працює в умовах війни.
Інші групи пішли іншим шляхом. Коломойський опинився в СІЗО, його справи стосуються фінансових операцій і навіть замовних злочинів. Фірташ залишається за кордоном, його Group DF стикається з правовими обмеженнями. Частина власників просто мінімізувала публічну активність. Війна не «знищила» великий бізнес, а перерозподілила ризики: ті, хто зберіг активи всередині країни й зміг переорієнтуватися, зберегли вагу; ті, хто втратив захист чи зіткнувся з кримінальними провадженнями, — ні.
Адаптація не означає зникнення впливу. Великі групи досі контролюють значну частку металургії, енергетики та агросектору, а їхні податкові платежі й інвестиції залишаються критичними для бюджету та відновлення.
Міфи про «смерть олігархії» і реальність, що лишається
Поширена думка, що війна автоматично ліквідувала олігархів, не підтверджується цифрами. Статки Ахметова повернулися майже до довоєнного рівня, а кілька інших фігур залишилися в списку мільярдерів. Інший міф — що всі вони «втекли» на початку 2022-го. Деякі дійсно виїжджали, але Ахметов публічно наголошував на перебуванні в Україні, а Коломойський перебуває під вартою всередині країни.
- Міф «олігархів більше немає». Реєстр формально існує в законодавстві, але повне застосування відкладене через воєнний стан. Економічна концентрація зберігається.
- Міф «вони всі однакові». Ахметов і Пінчук зберегли виробничі активи й платять значні податки; Коломойський і Жеваго зіткнулися з арештами й санкціями; деякі фігури взагалі відійшли від публічного поля.
- Міф «закон усе вирішив». Закон 2021 року визначив критерії (політична участь, медіавплив, монопольне становище, активи понад певний поріг), але через воєнний стан і критику Венеціанської комісії його повна дія обмежена. Деякі групи добровільно відмовилися від медіа.
У нашій практиці аналізу публічних даних ми стикалися з випадком, коли оцінка «зникнення впливу» спиралася лише на втрату телеканалів, ігноруючи збереження енергетичних і металургійних активів. Це створювало хибне враження повного розпаду системи.
Закон, реєстр і тінь: що стало з деолігархізацією
Закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу» ухвалили у 2021 році. Він передбачав реєстр, який веде РНБО, і обмеження для тих, хто відповідає щонайменше трьом з чотирьох критеріїв. Венеціанська комісія пізніше вказала на ризики для плюралізму й рівності. Через воєнний стан повне застосування відкладене.
На практиці деякі групи скоротили медіаактиви. Ахметов у 2022 році передав ліцензії «Медіа Групи Україна» державі. Це зменшило прямий медійний важіль, але не торкнулося промислових холдингів. Санкції РНБО застосовувалися проти окремих фігур, зокрема Порошенка у 2025 році. Правові процеси (справи щодо ПриватБанку, фінансові провадження) виявилися ефективнішим інструментом тиску, ніж сам реєстр.
Для євроінтеграції обмеження надмірного впливу великого бізнесу залишається однією з вимог. Поки триває війна, баланс між обороною, податковими надходженнями від великих груп і реформами залишається складним.
Міні-кейс: від медіаімперій до Steel Front
У нашій практиці аналізу трансформації бізнесу ми стикалися з випадком, коли великий холдинг втратив телевізійні ліцензії, але зберіг енергетичні потужності й одночасно запустив програму підтримки Збройних Сил. SCM Ахметова передала ліцензії «України» та інших каналів, інвестиції в медіа (понад 1,5 млрд доларів за попередні роки) фактично списано. Водночас через Steel Front і Фонд Ріната Ахметова йшла підтримка армії та цивільних. Це показало, що відмова від одного інструмента впливу (медіа) не скасовує економічної ваги, а може навіть змінити публічну легітимність.
Подібні зрушення спостерігалися й в інших групах: деякі інвестували в оборонні проєкти або просто мінімізували політичну активність, щоб уникнути додаткового тиску. Результат — не зникнення великих власників, а зміна способів їхньої взаємодії з державою.
Питання, які реально шукають
Чи є в Україні ще олігархи станом на 2026 рік? Так, якщо розуміти під цим власників великих промислових і енергетичних груп із значними статками та історичним впливом. Формальний реєстр не працює на повну силу через воєнний стан, але економічна концентрація зберігається.
Де зараз Ігор Коломойський? Під вартою в Україні. Суди регулярно продовжують арешт у кількох справах, зокрема щодо фінансових операцій і замовного вбивства. Він з’являється на засіданнях у Києві.
Чи втратив Ахметов вплив після втрати заводів у Маріуполі? Виробничі потужності скоротилися, але оцінка статків повернулася майже до рівня 2021 року. ДТЕК і інші активи всередині країни, а також інвестиції в оборону й відновлення зберігають його позицію.
Як війна вплинула на загальну концентрацію капіталу? Частка великих груп зменшилася через руйнування й санкції, але топ-компанії за доходом досі часто належать тим самим власникам або їхнім структурам.
Чек-лист: як розпізнати вплив великого капіталу сьогодні
- Перевірте, хто є бенефіціаром найбільших платників податків у металургії, енергетиці й агросекторі — часто це все ті ж групи.
- Подивіться на участь у великих інвестиційних проєктах відновлення та оборони: хто фінансує і хто отримує контракти.
- Відстежуйте судові справи й санкції РНБО: вони показують, хто втратив захист, а хто зберіг позиції.
- Оцініть медійний ландшафт: прямий контроль телеканалів зменшився, але вплив через інші канали (реклама, регіональні медіа, лобіювання) може лишатися.
- Порівняйте доходи компаній за Opendatabot чи подібними джерелами з історичними списками олігархів — кореляція досі висока.
Цей підхід допомагає і початківцям побачити базові механізми, і досвідченим читачам — відрізнити формальні заяви від реальної економічної ваги. Війна змінила умови, але не стерла структури, які виросли з приватизації 1990-х. Питання, які групи стануть партнерами відновлення, а які зіткнуться з подальшими правовими обмеженнями, визначатиме економічний ландшафт наступних років.