Дев’ять держав світу володіють ядерною зброєю станом на початок 2026 року, а їхні сукупні арсенали оцінюються в приблизно 12 187 боєзарядів. З них близько 9745 перебувають у військових запасах, придатних до потенційного застосування, а 4012 розгорнуті на ракетах і літаках.

П’ять із цих країн офіційно визнані ядерними державами згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), оскільки випробували ядерний пристрій до 1 січня 1967 року. Решта чотири мають арсенали де-факто і перебувають поза цим договором або вийшли з нього.

Сполучені Штати й Росія разом контролюють майже 86 % загального світового інвентарю, проте Китай нарощує свої запаси найшвидшими темпами серед усіх ядерних держав, а закінчення дії договору СНО-3 у лютому 2026-го залишило дві найбільші ядерні держави без юридичних обмежень на розгорнуті стратегічні боєзаряди.

Ядерні арсенали дев’яти держав: оцінки SIPRI на січень 2026 року

Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SIPRI) у своєму Yearbook 2026 фіксує, що загальна кількість ядерних боєзарядів у світі продовжує повільно знижуватися лише завдяки демонтажу застарілих боєголовок США та Росії. Водночас військові запаси, доступні для застосування, зросли приблизно на 130 одиниць порівняно з попереднім роком.

Усі дев’ять ядерних держав модернізують свої сили. Найпомітніше зростання демонструє Китай, чий арсенал збільшився з близько 600 до 620 боєзарядів. Індія вперше, за оцінками SIPRI, має невелику кількість розгорнутих боєзарядів у мирний час.

КраїнаЗагальний інвентарВійськовий запасРозгорнуті боєзарядиРік першого випробування / статус ДНЯЗ
Росія5420440017961949 / офіційна ядерна держава
США5042370017701945 / офіційна ядерна держава
Китай620620341964 / офіційна ядерна держава
Франція3702902801960 / офіційна ядерна держава
Велика Британія2252251201952 / офіційна ядерна держава
Індія190190121974 / поза ДНЯЗ
Пакистан17017001998 / поза ДНЯЗ
Ізраїль90900не підтверджено / поза ДНЯЗ
КНДР606002006 / оголосила вихід із ДНЯЗ

Дані наведені за оцінками SIPRI Yearbook 2026 (січень 2026). Цифри для Ізраїлю та КНДР мають більшу невизначеність через відсутність офіційних декларацій. Після таблиці варто пам’ятати, що «загальний інвентар» включає боєзаряди, що очікують на демонтаж, тоді як «військовий запас» — ті, що можуть бути приведені в готовність.

Майже всі боєзаряди в стані високої оперативної готовності (2100–2200 одиниць) належать Росії та США, з невеликими внесками Франції та Великої Британії.

Як Договір про нерозповсюдження провів межу між «легальними» і де-факто ядерними державами

Стаття IX Договору про нерозповсюдження ядерної зброї визначає ядерну державу як таку, що виробила і підірвала ядерний вибуховий пристрій до 1 січня 1967 року. Ця дата закріпила статус за США, СРСР (нині Росією), Великою Британією, Францією та Китаєм. Усі інші держави, що приєдналися до договору, взяли на себе зобов’язання не створювати ядерну зброю.

Індія, Пакистан та Ізраїль ніколи не підписували ДНЯЗ. КНДР оголосила про вихід у 2003 році після того, як раніше приєдналася. Цей поділ створює юридичну асиметрію: офіційні ядерні держави мають право володіти зброєю за договором, хоча стаття VI зобов’язує їх вести переговори про роззброєння. Де-факто держави існують поза цією рамкою.

Практика моніторингу відкритих джерел протягом останніх років показує, що саме ця юридична межа часто стає предметом політичних суперечок, коли йдеться про можливе розширення клубу або про подвійні стандарти щодо різних країн.

Розгорнуті боєзаряди і висока готовність: що означають цифри на практиці

Термін «розгорнуті» в оцінках SIPRI означає боєзаряди, встановлені на міжконтинентальних ракетах, балістичних ракетах підводних човнів або розміщені на базах важких бомбардувальників. Решта військового запасу зберігається в центральних сховищах і потребує часу на підготовку.

Стан високої оперативної готовності передбачає, що боєзаряд може бути запущений протягом хвилин. За даними SIPRI, 2100–2200 таких боєзарядів перебувають на балістичних ракетах. Китай і Індія, за оцінками інституту, лише починають практику обмеженого розгортання в мирний час — раніше їхні боєзаряди переважно зберігалися окремо від носіїв.

Для читача, який порівнює арсенали, важлива відмінність між загальною кількістю і реальною оперативною готовністю. Росія та США тримають на носіях тисячі боєзарядів, тоді як більшість інших держав зберігають свої запаси в більш прихованому режимі.

Ядерні доктрини: від непершочергового застосування до політики неоднозначності

Китай і Індія офіційно дотримуються політики непершочергового застосування ядерної зброї (no first use). Це означає декларацію про застосування лише у відповідь на ядерний удар. Росія і США не мають такого жорсткого обмеження і залишають за собою право на застосування у відповідь на загрози, що ставлять під удар існування держави.

Ізраїль десятиліттями дотримується політики стратегічної неоднозначності (amimut): не підтверджує і не заперечує наявність ядерної зброї. Оцінки Federation of American Scientists і SIPRI збігаються на рівні близько 90 боєзарядів. Така позиція дозволяє зберігати стримуючий ефект без формального визнання статусу ядерної держави і без обов’язків за ДНЯЗ.

КНДР, навпаки, відкрито демонструє прогрес у ракетах міжконтинентальної дальності та продовжує нарощувати можливості виробництва розщеплюваного матеріалу. Її арсенал оцінюється в близько 60 зібраних боєзарядів із запасом матеріалу для додаткових.

Спадщина СРСР: чому Україна, Білорусь і Казахстан передали ядерну зброю Росії

Після розпаду СРСР у 1991 році значна частина стратегічних ядерних сил опинилася на території трьох нових незалежних держав. Україна успадкувала близько 1700 боєзарядів на міжконтинентальних ракетах і бомбардувальниках і тимчасово стала третьою ядерною державою світу за кількістю боєзарядів.

Лісабонський протокол 1992 року та Будапештський меморандум 1994-го передбачали передачу цієї зброї Росії в обмін на гарантії безпеки, економічну компенсацію та приєднання до ДНЯЗ як без’ядерних держав. До 1996 року всі стратегічні боєзаряди з України, Білорусі та Казахстану були вивезені. Контроль над носіями та кодами спочатку залишався складним питанням, але врешті-решт зброя опинилася під російським контролем.

Цей історичний епізод ілюструє, що володіння ядерною зброєю після розпаду імперії не означало автоматичного оперативного контролю. Технічні та політичні бар’єри зробили утримання арсеналу надзвичайно складним для нових держав.

Ядерна зброя на чужій території: спільне використання в НАТО і російські боєзаряди в Білорусі

П’ять країн НАТО — Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди та Туреччина — розміщують на своїх авіабазах американські тактичні ядерні бомби B61. Зброя залишається під американським контролем і охороною, а літаки та пілоти країн-господарів можуть бути сертифіковані для її доставки у випадку політичного рішення. Загальна кількість таких боєзарядів у Європі оцінюється приблизно в 100 одиниць.

З 2023 року Росія розмістила тактичну ядерну зброю на території Білорусі. Це перше розміщення російських ядерних боєзарядів за межами власної території після розпаду СРСР. Білоруські літаки Су-25 пройшли адаптацію, а системи «Іскандер» отримали можливість застосування ядерних боєприпасів. Контроль залишається за Росією.

Такі угоди про розміщення створюють додатковий шар стримування, але одночасно підвищують ризики ескалації, оскільки рішення про застосування потребує координації між кількома державами.

Поширені міфи про ядерні держави

  • Міф: лише п’ять країн мають ядерну зброю. Договір про нерозповсюдження визнає п’ять офіційних ядерних держав, але ще чотири володіють боєзарядами де-факто. Ігнорування цього факту спрощує реальну карту ризиків.
  • Міф: Ізраїль офіційно визнав ядерну зброю. Політика неоднозначності зберігається. Жодного офіційного підтвердження чи випробування, яке б Ізраїль визнав, немає, хоча оцінки експертів стабільні вже багато років.
  • Міф: Китай має арсенал, співставний з США чи Росією. Навіть за найвищими прогнозами Пентагону на 2030 рік (понад 1000 боєзарядів) китайський запас залишатиметься в кілька разів меншим за російський чи американський військовий запас.
  • Міф: усі боєзаряди готові до негайного запуску. Більшість країн зберігають значну частину запасу окремо від носіїв. Висока готовність характерна переважно для стратегічних сил США та Росії.

Розуміння цих відмінностей допомагає уникнути спрощених висновків при читанні новин про «ядерні перегони».

Тренди 2025–2026: модернізація, зростання Китаю і закінчення СНО-3

Договір СНО-3, який обмежував розгорнуті стратегічні боєзаряди США та Росії рівнем 1550, закінчився 5 лютого 2026 року без продовження. Обидві держави оголосили, що дотримуватимуться лімітів добровільно, проте юридичного механізму верифікації більше немає.

Китай продовжує будівництво шахтних полів для міжконтинентальних ракет і нарощує морську складову тріади. За оцінками SIPRI, саме ця держава демонструє найшвидше кількісне зростання. Водночас США і Росія зосереджені на модернізації носіїв і боєзарядів, а не на різкому збільшенні їхньої кількості.

У листопаді 2026 року лідери США, Росії та Китаю провели тристоронню зустріч на полях саміту АТЕС у Шеньчжені, де одним із питань став контроль над ядерними озброєннями. Контекст закінчення СНО-3 зробив цю розмову особливо актуальною.

Часті запитання про ядерні держави світу

Скільки країн мають ядерну зброю? Дев’ять: США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль і КНДР.

Чому Ізраїль не підтверджує наявність зброї? Політика стратегічної неоднозначності дозволяє зберігати стримування без формального статусу ядерної держави та без зобов’язань за ДНЯЗ.

Чи є Іран ядерною державою? Станом на кінець 2026 року жоден авторитетний джерело не зараховує Іран до країн, що мають зібрані ядерні боєзаряди. Країна накопичила значні запаси урану, збагаченого до 60 %, але після ударів 2025–2026 років доступ інспекторів МАГАТЕ до ключових об’єктів обмежений.

Хто має найбільший арсенал? Росія — близько 5420 боєзарядів загального інвентарю за оцінками SIPRI на січень 2026 року.

Чи можуть країни НАТО самостійно застосувати американську ядерну зброю? Ні. Боєзаряди B61 на європейських базах залишаються під американським контролем. Рішення про їхнє застосування приймається в США.

Ці відповіді базуються на відкритих оцінках SIPRI, Federation of American Scientists і публічних заявах щодо статусу окремих програм. Ситуація з пороговою державою на кшталт Ірану залишається динамічною і залежить від доступу інспекторів та політичних рішень.