Олег Олегович Самчук народився 1985 року в Ковелі на Волині. Сьогодні він генеральний директор Першого територіального медичного об’єднання Львова, лікар-уролог і людина, яка фактично перезапустила систему трансплантації органів в Україні після довгої паузи. Його ім’я міцно пов’язане з першою за п’ятнадцять років пересадкою серця, проведеною в звичайній районній лікарні, і з тим, як медицина маленького міста змогла кинути виклик столичним інститутам.
Шлях цього медика не був гладким сходженням по кар’єрних сходах. Це історія про медичну династію, про рішення залишатися в провінції, коли всі тягнуться до великих міст, і про впертість, яка дозволила зробити те, у що майже ніхто не вірив. Саме тому біографія Олега Самчука цікава не лише медикам, а й усім, хто шукає приклади реального впливу однієї людини на систему.
Медична династія і дитинство в Ковелі
Олег виріс у родині, де медицина була не професією, а способом життя. Батько — Олег Максимович Самчук — майже тридцять років очолював спочатку Ковельську районну лікарню, а потім міськрайонне територіальне медичне об’єднання. Він став головним лікарем у 31 рік і отримав звання заслуженого лікаря України. Мати — невропатолог. Бабуся працювала фельдшером. Сестра, дядько, тітка — теж лікарі. У такій атмосфері розмови про пацієнтів, чергування і відповідальність звучали за сімейним столом так само природно, як обговорення погоди.
Батьки дуже хотіли, щоб син став лікарем, але не тиснули. Сам Олег пізніше згадував, що вибір був його власним. Водночас мати, яка бачила, скільки сил і здоров’я забирає керівна посада у батька, відверто не бажала, щоб син став головним лікарем. Життя розпорядилося інакше.
Ковель 1980–1990-х років — невелике волинське місто з типовими для того часу проблемами медицини. Саме тут формувався характер майбутнього реформатора: спостережливість, звичка брати відповідальність на себе і розуміння, що якість допомоги залежить не стільки від столичних ресурсів, скільки від людей, які працюють на місці.
Освіта і перші кроки в професії
Після школи Олег вступив до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Закінчив його 2008 року за спеціальністю «лікувальна справа». Інтернатуру проходив з урології. Вибір спеціальності був прагматичним: урологія в ті роки активно розвивала ендоскопічні та малоінвазивні технології, і молодий лікар бачив у цьому перспективу.
У 2014 році він додатково здобув освіту в Національній академії державного управління при Президентові України за спеціальністю «державне управління». Це вже був свідомий крок до управлінської роботи. Повернувшись до Ковеля, Олег швидко пройшов шлях від лікаря-уролога до завідувача відділення, а згодом — до заступника головного лікаря.
У квітні 2015 року, коли батько через стан здоров’я вже не міг виконувати обов’язки, Олега Олеговича призначили головним лікарем Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання. Йому не було й тридцяти. Багато хто скептично ставився до такого рішення. Молодий керівник мав довести, що династія — не привілей, а відповідальність.
Ковельський період: як районна лікарня стала явищем національного масштабу
Під керівництвом Олега Самчука Ковельське МТМО перетворилося на один із найяскравіших прикладів того, як можна розвивати медицину в умовах обмежених ресурсів. Лікарня уклала контракти з Національною службою здоров’я майже за всіма можливими пакетами послуг. Оновлювалися операційні, лабораторії, закуплялося обладнання.
Головним проривом стала трансплантологія. У 2019 році заклад отримав ліцензію на проведення трансплантацій — перший районний медичний заклад в Україні. У серпні того ж року зробили першу родинну пересадку нирки. А 25 грудня 2019 року відбулася подія, яка змінила історію української трансплантології: у Ковелі пересадили серце. Це була перша така операція в країні після п’ятнадцятирічної перерви.
Операцію проводили спільно з командою Інституту серця під керівництвом Бориса Тодурова. Олег Самчук сам телефонував професору і запропонував провести пересадку саме в Ковелі. Спочатку була тиша, потім згода. Результат перевершив очікування. Пацієнт отримав шанс на життя, а українська медицина — доказ, що складні високотехнологічні втручання можливі не лише в столичних клініках.
За короткий час у Ковелі провели кілька трансплантацій серця і нирок. Заклад став пілотним учасником державної програми з розвитку трансплантології. Самчук неодноразово підкреслював: головне не окремі успішні операції, а створення системи, де донорство і трансплантація стають нормальною частиною роботи лікарні.
Переїзд до Львова і новий масштаб
У лютому 2020 року міський голова Львова Андрій Садовий запропонував Олегу Самчуку очолити Клінічну лікарню швидкої медичної допомоги. Рішення далося нелегко. Ковель був домом, а місцева лікарня — частиною життя. Проте виклик виявився сильнішим. Уже в перші місяці роботи у Львові команда під його керівництвом почала розвивати трансплантологію на новому рівні.
На базі лікарні відкрили Центр трансплантації. З’явилися родинні і посмертні пересадки нирок, пізніше — серця, печінки, легень. Львів швидко став одним із лідерів країни за кількістю трансплантацій. Під час повномасштабної війни заклад взяв на себе величезне навантаження з лікування поранених, розвивав аеромедичну евакуацію, інтенсивну терапію та інші критичні напрями.
З січня 2022 року Олег Самчук очолює Перше територіальне медичне об’єднання Львова — один із найбільших медичних комплексів регіону. Під його керівництвом об’єднання продовжує розвивати високотехнологічну медицину, цифровізацію процесів і міжрегіональну співпрацю.
Особисте життя і людський вимір
Олег одружений. Дружина Уляна також працює в медичній сфері. У пари троє дітей: донька Анастасія та сини Олег і Роман. Сім’я переїхала до Львова разом із ним. Самчук не раз казав, що хоче, аби діти стали лікарями, але не обов’язково керівниками. Батьківська настанова, яку він сам проніс через життя, проста: любити і поважати людей, ставитися однаково до бідних і заможних, поводитися порядно.
У роботі він рідко вживає займенник «я». Усі досягнення підкреслює як результат командної праці. Це не риторика. Люди, які працювали з ним і в Ковелі, і у Львові, відзначають уміння збирати навколо себе сильних спеціалістів і створювати атмосферу, де кожен відчуває свою роль у спільній справі.
Цікаві факти про Олега Самчука
- Він став головним лікарем Ковельського МТМО у віці менше 30 років — майже так само молодим, як колись його батько.
- Перша пересадка серця в Ковелі відбулася в різдвяну ніч 25 грудня 2019 року і стала символічним перезапуском української трансплантології.
- У 2023 році Олег Самчук захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії з медицини на тему клініко-патогенетичних особливостей серцевої недостатності на тлі коронавірусної хвороби.
- У грудні 2025 року він став лауреатом Національної премії України імені Бориса Патона за вагомий внесок у розвиток вітчизняної трансплантології.
- Незважаючи на керівну посаду, він продовжує вважати себе насамперед лікарем-урологом і неодноразово підкреслював, що вчився не на головного лікаря, а на лікаря.
Вплив на українську медицину і сучасний етап
Сьогодні ім’я Олега Самчука асоціюється з практичним доказом того, що системні зміни можливі навіть у складних умовах. Ковельський досвід показав: для трансплантології потрібні не лише гроші й обладнання, а й політична воля керівника, підготовлена команда і готовність брати відповідальність. Львівський період масштабував цей підхід і зробив його частиною великого міського медичного комплексу.
Під час війни Перше ТМО Львова під його керівництвом працювало з величезним навантаженням. Тут лікували важкопоранених, розвивали реабілітацію, підтримували систему екстреної допомоги. Самчук неодноразово наголошував, що якісна медицина має бути доступною не лише в мирний час, а й у найважчі моменти.
Його підхід до управління можна описати кількома принципами: системність замість разових акцій, командна робота замість культу особистості, орієнтація на результат для пацієнта, а не на звітність. Саме це дозволило районній лікарні стати національним явищем, а львівському об’єднанню — одним із лідерів галузі.
Біографія Олега Олеговича Самчука — це не просто хронологія посад і дат. Це історія про те, як людина з медичної родини з маленького волинського міста змогла змінити правила гри в одній із найскладніших галузей української охорони здоров’я. І ця історія ще далеко не закінчена.