У серці Полтавщини, де степи шепочуть старовинні легенди, 1 квітня 1809 року з’явився на світ хлопчик на ім’я Микола Васильович Гоголь-Яновський. Його коріння тягнеться до козацьких гетьманів, а перші слова лунали українською, насиченими мелодіями народних пісень. Писав він російською, підкорюючи імперські салони Петербурга та Москви, але душа його завжди тяжіла до хуторів Диканьки, до гамору ярмарків і таємниць Вія. Гоголь — українець за кров’ю, фольклором і серцем, який став класиком російської літератури завдяки гострій сатирі та містичному чарам українського світу.
Ця дилема не просто сухий фактологічний спір: вона віддзеркалює епоху, коли кордони ідентичності розмивалися імперськими амбіціями. Ранній Гоголь — це вибух українського колориту в “Вечорах на хуторі біля Диканьки”, де чорти танцюють під бандуру, а козаки б’ються за волю. Пізніший — саркастичний хльост на бюрократію “Ревізора” чи епічну панораму “Мертвих душ”. Та чому ж його досі “ділять” Україна та Росія? Бо в його творах — місток між двома світами, побудований на фундаменті української землі.
Розберемося по суті: Гоголь не “перебігав” з табору в табір. Він виріс у світі, де українці — “малороси” — годували імперію талантами, але мріяли про власну гетьманщину. Його перуки — українські думи, а імперські мундири висміює з позиції “свого серед чужих”. Тепер зануримося в деталі, щоб відчути той пульс, що б’ється в його рядках.
Коріння в українській землі: від козацького роду до дитинства в Сорочинцях
Великі Сорочинці — не просто село на Полтавщині, а колиска, де Гоголь вдихав аромати свіжого хліба, полинових степів і казок біля печі. Його дід, Панас Дем’янович Гоголь-Яновський, служив у полку гетьмана Полуботка, а прадіди пов’язані з Остапом Гоголем — гетьманом Правобережжя. Рід Гоголів-Яновських — чистокровний козацький, з гербом “Соболь”, що символізував шляхетність і волю.
Батько, Василь Панасович, — поміщик і драматург, писав п’єси українською: “Довженко, вічний мандрівник” чи “Третій ярмарок”. Він ставив їх у домашньому театрі Василівки, де маленький Микола дебютував актором. Мати, Марія Іванівна, з роду Косяровських, рано овдовіла і розповідала сину містичні історії — про відьом, чортів і козацькі скарби. Рідна мова в домі? Звісно, українська, з піснями, що Гоголь пізніше збирав тисячами.
Дитинство пройшло в оточенні слуг-кухарів, ярмарків і церковних свят. Тут сформувалася його любов до фольклору: “Ой, під вишнею” стала улюбленою піснею до кінця життя. Цей світ — не романтика, а жива плоть його ранніх творів, де український побут оживає з такою соковитістю, ніби щойно з печі.
Шлях до літератури: Ніжинська гімназія і бурхливий Петербург
1818 рік — Полтавське повітове училище, де вчать латини й арифметиці серед козацьких нащадків. 1821-й — Ніжинська гімназія вищих наук, елітний заклад для дворянства. Тут Гоголь ставить “Недоросля” Фонвізіна, грає Простакову, пише сатиричні вірші. Друзі згадують: акцент “малороса”, жарти про “кацапів”, мрії про Київ.
1828-й — Петербург, місто мрій і розчарувань. Гоголь приїжджає з поемою “Ганс Кюхельгартен”, яку видає анонімно — скандал, спалення тиражу. Служить чиновником, але душа рветься до пера. 1831 — перші “Вечори…”, успіх! Пушкін хвалить: “малоросійський Дід Мороз”. Викладає в університеті, подорожує Італією, де пише “Рим”. Європа манить, але Україна кличе: листи матері повні туги за “нашою краєм”.
Цей переїзд — як стрибок степового скакуна в імперські стіни. Гоголь не асимілювався миттєво: його Петербург — чужий, сірий, повний шинелей і носів, що оживають.
Український фольклор у творах: вибух колориту в “Вечорах на хуторі біля Диканьки”
Уявіть: Петербург, 1831 рік. Молодий Гоголь видає збірку, де чорти крадуть мішок з вугіллям, утоплена співає арію, а Вій своїм залізним поглядом ламає хребти. “Сорочинський ярмарок” — гамір, де циган краде оселедець, а кохання плететься серед возів. “Ніч перед Різдвом” — Солоха з чортом у мішку, вакханалія гумору й містики.
Це не вигадки — чистісінький фольклор Полтавщини. Гоголь зібрав понад 1000 пісень, думи, прислів’я. “Пропала грамота” — козацька казка про чорта-перевертня. Діалект, вислови (“панич”, “хохолить”) — автентичні. Критики відзначали: це “українська школа” в російській літературі, де Малоросія оживає яскравіше, ніж у Квітки-Основ’яненка.
Наслідок? Ці твори ввели український світ у Європу. Німецькі переклади, французькі екранізації — Гоголь став амбасадором українського чуда.
Козацький героїзм: “Тарас Бульба” як гімн волі
1835-й, “Миргород”. “Тарас Бульба” — епопея, де Запорожжя пульсує кров’ю. Тарас на Січі: “Я з вами!” — і вогонь кошацької меча. Перша редакція — суто українська історія, з ненавистю до поляків і турків. Друга, 1842-го, додає “велич Русі”, але степ, курені, думи — незмінні.
“Вій” — кошмар семінариста з чаклунками. “Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” — сатира на дріб’язковість поміщиків, але з українським присмаком. Ці новели — міст між фольклором і реалізмом, де козацька душа бунтує проти імперського ярма.
Сатира на імперію: від “Ревізора” до “Мертвих душ”
Перехід: 1836-й, “Ревізор” — комедія, де Хлестаков обдурює місто, а мер кричить: “Гине Россия!” Петербургські повісті: “Шинель” — бідний Акакієвіч, “Ніс” — абсурд влади. “Мертві душі” — Чичиков скуповує “душі”, панорама корупції.
Чому російські теми? Амбіції: Петербург — центр. Але сатира гостра, як український перець. Гоголь сміється з “кацапів” ззовні, як хохол серед москалів. Спалення другого тому — криза: релігія, містика, туга за Україною.
Голос самого Гоголя: листи і спогади про ідентичність
Що казав він? Лист до Максимовича, 1833: “Киньте, насправді, кацапію і їдьте на гетьманщину… Туди! До Києва! Він наш, він не їх!” До Богдана Залеського — українською: “Дуже блызькый земляк”. У гостьовій книзі 1846: “Nicolas Gogol, Ukrainien”. Пушкін звав “малоросом”.
Туга: “Душа тоскует за Украйной”. Збирав “Лексикон малоросійський”. Самоідентифікація — українець, що служить “великій Русі”, але коріння не зрікається.
Імперський контекст: чому вибір російської мови?
XIX століття — Російська імперія душить українську мову (Валуєвський циркуляр 1863, Емський указ 1876). Гоголь обирає російську для слави, як Шевченко — для поезії. “Українська школа”: Максимович, Сомов — малороси в Петербурзі. Гоголь — лідер, з українським акцентом у прозі (синтаксис, лексика).
Релігійний злам 1840-х: паломництва, “Вибрані місця…” — містика, єдність слов’ян. Але листи — туга за піснями.
Спадщина: міст між культурами
В Україні: натхненник Куліша, Франка, сучасних — Андрухович цитує “Вія”. Фільми: “Вій” 1967 — класика. У Росії: Пушкінівська премія, але 2025-го — цензура українського походження в підручниках (uk.wikipedia.org).
Глобально: Достоєвський — “учитель”, Кафка — абсурд. Гоголь — універсальний голос проти абсурду влади.
Цікаві факти про Гоголя
- Гоголь носив оселедець до старості — символ козацтва, ховали з ним.
- Зібрав 5000 прислів’їв, планував словник української мови.
- Спалив “Мертві душі” частково через “гріхи” — постив 40 днів перед смертю.
- Дружба з Шевченком: дарував портрет, але критикував “Кобзар” за мову.
- Смерть загадкова: 21 лютого 1852, Москва, від голоду й іпохондрії, 42 роки.
Ці перлини показують: Гоголь — не ікона, а жива особистість з пристрастями степу.
Щоб упорядкувати аргументи, ось таблиця порівняння. Вона базується на історичних свідченнях і творах.
| Аргументи за “українського” Гоголя | Аргументи за “російського” Гоголя |
|---|---|
| Козацький рід, народження в Україні, фольклор у творах, цитати “Київ наш”, “українець” у документах. | Писав виключно російською, жив у Петербурзі/Москві, сатира на Росію як “нашу”, “Вибрані місця” про єдність. |
| Ранні твори — 100% український колорит, вплив на українську літературу (Довженко, Хвильовий). | Класик “української школи” російської літератури, похований на Новодівичому, шанований Достоєвським. |
| Туга в листах, збирання пісень, акцент у мові. | Релігійний пафос “святої Русі” в пізніх роботах. |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, Encyclopædia Britannica. Таблиця ілюструє нюанси — Гоголь синтезував обидва світи, але фундамент український.
Сьогодні, у часи деколонізації, Гоголь — символ: українець, що розкрив імперії її гріхи. Його “Тарас Бульба” надихає на волю, “Шинель” — на бунт проти системи. Читайте його — відчуйте той вітер з Полтавщини, що досі дме крізь сторінки.