ОТГ — це об’єднана територіальна громада, базова одиниця місцевого самоврядування, яка з’явилася в Україні під час реформи децентралізації. Вона об’єднує жителів кількох сусідніх сіл, селищ чи міст у єдину спільноту з власним бюджетом, обраною владою та реальними повноваженнями вирішувати питання освіти, медицини, доріг, землі й соціального захисту на своїй території.
Після 2020 року всі такі утворення офіційно стали просто територіальними громадами з рівними правами, але в повсякденній мові назва «ОТГ» міцно закріпилася. Сьогодні в країні функціонує 1469 територіальних громад, які охоплюють десятки тисяч населених пунктів і формують основу місцевої влади навіть в умовах воєнного стану.
Розуміння того, як влаштована громада, дає змогу мешканцям впливати на рішення, контролювати використання коштів і вимагати якісних послуг, а не спостерігати за процесами збоку.
Від розпорошених сільрад до потужних спільнот: як народилася ідея ОТГ
До 2015 року Україна мала понад одинадцять тисяч дрібних сільських, селищних і міських рад. Більшість із них не мали ні достатніх коштів, ні кваліфікованих кадрів, ні повноважень, щоб самостійно ремонтувати дороги чи утримувати школи. Рішення й гроші йшли через районні та обласні структури, а місцеві ради часто виконували роль передавальної ланки.
Реформа децентралізації, започаткована у 2014 році після Революції гідності, поставила мету створити спроможні громади. Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» набрав чинності у березні 2015 року. Саме тоді почали з’являтися перші ОТГ — добровільні об’єднання сусідніх рад у межах однієї області. Процес спирався на перспективні плани областей і методику формування спроможних громад, яка враховувала чисельність населення, фінансовий потенціал та інфраструктуру.
Перші об’єднання відбулися вже влітку 2015-го. До 2020 року кількість ОТГ перевищила тисячу. У червні 2020-го Кабінет Міністрів затвердив території всіх громад, і з жовтня того ж року після місцевих виборів уся країна (за винятком тимчасово окупованих територій, Криму та зони відчуження) була покрита новою мережею. Термін «об’єднана» поступово відійшов у офіційних документах, але суть залишилася: громада стала первинним носієм місцевого самоврядування.
Ця зміна не була простою адміністративною перестановкою. Вона перенесла відповідальність ближче до людей і змусила місцеву владу вчитися управляти ресурсами, а не лише просити їх згори.
Внутрішня архітектура громади: хто приймає рішення і за що відповідає
Серце будь-якої територіальної громади — рада та голова, обрані мешканцями. Рада затверджує бюджет, програми розвитку, місцеві податки й рішення про землю. Голова представляє громаду, підписує документи й керує виконавчим комітетом. Виконавчий комітет реалізує прийняті рішення на практиці.
У віддалених селах і селищах працюють старости. Вони не мають окремого бюджету, але є важливим каналом зв’язку між мешканцями периферії та центром громади. Староста допомагає з документами, передає звернення, бере участь у засіданнях і стежить, щоб інтереси його населеного пункту не губилися.
Повноваження громад чітко розподілені на власні та делеговані. До власних належать управління комунальними закладами освіти, первинної медицини, культури, спорту, благоустрій, місцеві дороги, вуличне освітлення, водопостачання, земельні питання в межах населених пунктів. Делеговані повноваження стосуються забезпечення доступності освіти й медицини, соціального захисту, реєстрації місця проживання тощо.
Фінансова основа — прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом. Громади отримують значну частку податку на доходи фізичних осіб (у різні роки 60–64 %), 100 % єдиного податку, податку на майно, частину акцизу та інші надходження. Додатково надходять освітня й медична субвенції. Саме ця модель дозволяє громаді самостійно визначати пріоритети: ремонтувати школу, купувати обладнання для амбулаторії чи будувати укриття.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли невелика сільська громада за два роки після об’єднання змогла відкрити сучасний ЦНАП і оновити парк техніки для утримання доріг — раніше такі рішення роками чекали на районний рівень.
Що змінилось у повсякденні мешканців після створення ОТГ
Найпомітніша зміна — поява реальних можливостей впливати на те, що відбувається за вікном. Раніше скарга на розбиту дорогу йшла довгим ланцюгом і часто губилася. Тепер мешканець може звернутися безпосередньо до голови, депутата чи старости, а рішення про ремонт приймається в межах громади.
Освіта стала ближчою. Багато громад створили опорні школи з кращим обладнанням і шкільними автобусами. Первинна медицина отримала амбулаторії з новим оснащенням і сімейними лікарями. ЦНАПи з’явилися навіть у невеликих центрах громад, де раніше доводилося їхати в районний центр за довідкою.
Водночас з’явилися й нові обов’язки. Громада сама відповідає за якість послуг. Якщо школа працює погано або сміття не вивозять вчасно — це вже питання до місцевої ради, а не до далекого міністерства. Для мешканців це означає більшу відповідальність і потребу стежити за роботою обраної влади.
Для різних аудиторій зміни відчуваються по-різному. У великій міській громаді більше можливостей для бізнесу й інфраструктурних проєктів. У сільській — акцент на збереженні школи, підтримці фермерів і доступності медицини. Старости в маленьких селах часто стають головним «голосом» людей, які раніше відчували себе забутими.
Цифри та реалії 2025–2026 років: бюджети, виклики війни та спроможність
Станом на 2026 рік в Україні функціонує 1469 територіальних громад. Вони об’єднують понад 28 тисяч населених пунктів. Власні доходи громад у 2025 році перевищили 554 млрд грн. Основну частину формує податок на доходи фізичних осіб, далі йде єдиний податок.
Війна внесла жорсткі корективи. Частина громад на сході й півдні працює в умовах військових адміністрацій. Станом на кінець 2025 року таких адміністрацій було понад двісті. Багато громад спрямовують значні кошти на енергетичну стійкість, укриття та підтримку внутрішньо переміщених осіб. Капітальні видатки скоротилися, пріоритетом стало виживання й безпека.
Міжмуніципальне співробітництво набрало обертів: сотні договорів дозволяють громадам спільно утримувати лікарні, школи чи техніку. Міжнародні партнерства також зросли — сотні громад мають угоди з муніципалітетами інших країн.
Спроможність залишається нерівномірною. Великі громади з розвиненою економікою мають більше ресурсів. Маленькі й прифронтові часто залежать від державних трансфертів і міжнародної допомоги. Водночас сама система витримала удар і продовжує працювати, що вважається одним із найсильніших результатів реформи.
Поширені міфи про ОТГ, які досі плутають людей
Перший міф: «ОТГ — це тимчасове явище, зараз уже все по-іншому». Насправді після 2020 року всі громади отримали рівні повноваження, але модель, закладена в ОТГ, стала фундаментом. Назва змінилася, суть — ні.
Другий міф: «У громаді все вирішує лише голова». Рада має широкі повноваження, а мешканці можуть ініціювати місцеві ініціативи, громадські слухання чи навіть відкликання депутатів у встановленому порядку.
Третій міф: «Громада може все». Повноваження обмежені законом. Питання оборони, зовнішньої політики, судової системи залишаються за державою. Громада не може, наприклад, самостійно змінювати податкові ставки, які встановлені Податковим кодексом.
Четвертий міф: «Об’єднання знищило маленькі села». Навпаки, інститут старост і можливість міжмуніципального співробітництва дали інструменти для збереження послуг у віддалених населених пунктах. Проблеми виникають там, де громада погано управляє, а не через сам факт об’єднання.
- Міф про «втрату ідентичності» — кожне село зберігає свою назву й історію, а рішення про назву громади приймалося з урахуванням місцевих особливостей.
- Міф про «грабунок бюджету» — усі доходи громади публічні, бюджет проходить обговорення, а звіти доступні на офіційних сайтах.
- Міф про «неможливість вийти» — закон передбачає процедуру виходу, хоча на практиці вона складна й вимагає дотримання чітких умов.
Ці уявлення часто виникають через брак інформації. Коли мешканці починають відвідувати сесії ради чи читати бюджет, більшість міфів розвіюється.
Як мешканцю ефективно взаємодіяти з органами своєї громади
Перший крок — знати структуру. Знайдіть офіційний сайт громади, сторінки в соцмережах, контакти голови, депутатів і старости. Багато громад публікують порядок денний сесій заздалегідь.
Другий крок — використовувати інструменти участі. Місцева ініціатива дозволяє групі мешканців внести проєкт рішення на розгляд ради. Громадські слухання дають можливість висловитися з важливих питань. Бюджет участі (де він запроваджений) дозволяє пропонувати й голосувати за конкретні проєкти.
Третій крок — контролювати. Звіти про виконання бюджету, рішення про землю, закупівлі — усе це має бути у відкритому доступі. Якщо інформації немає, можна звертатися із запитом на публічну інформацію.
Для початківців найпростіше почати зі звернення до старости або через електронну приймальню. Для більш досвідчених — участь у робочих групах, громадських радах чи навіть балотування до ради.
За моїм досвідом використання інструментів участі протягом місяця в одній із громад Київщини, найефективнішими виявилися особисті зустрічі зі старостою та письмові звернення з чітким формулюванням проблеми й пропозицією рішення.
Коли варто бити на сполох: сигнали проблем і шляхи вирішення
Тривожні сигнали з’являються, коли рішення приймаються без обговорення, бюджетні кошти витрачаються непрозоро, а звернення мешканців ігноруються місяцями. Якщо староста перестає проводити прийоми, а сайт громади не оновлюється роками — це вже системна проблема.
У таких випадках спочатку варто використати внутрішні механізми: письмове звернення до голови й ради, виступ на сесії, звернення до депутатів. Якщо це не допомагає — запит на публічну інформацію, скарга до обласної ради чи Державної аудиторської служби (щодо бюджету). У крайніх випадках — звернення до суду або до правоохоронних органів.
Під час воєнного стану частина повноважень може бути обмежена військовими адміністраціями. Тоді важливо розуміти, які рішення все ще належать громаді, а які передані. Консультація з юристом або громадською організацією, що спеціалізується на місцевому самоврядуванні, часто дає швидший результат, ніж самостійні дії.
Громада — не абстракція. Це конкретні люди, які щодня вирішують, чи буде відремонтована дорога, чи працюватиме дитячий садок і чи з’явиться нове освітлення. Чим краще мешканці розуміють механізми, тим сильнішою стає сама громада.
Практичний чек-лист для мешканця громади
- Знаю назву своєї територіальної громади, її адміністративний центр і тип (міська, селищна чи сільська).
- Маю контакти голови, свого депутата й старости (якщо є).
- Підписаний на офіційний сайт або сторінку громади в соцмережах.
- Ознайомився з останнім рішенням про бюджет і програмою розвитку.
- Знаю, куди звертатися зі скаргою на якість послуг (дорога, сміття, освіта, медицина).
- Розумію різницю між власними й делегованими повноваженнями громади.
- Готовий використати місцеву ініціативу або громадські слухання, якщо питання стосується багатьох мешканців.
Цей список не вичерпний, але дає мінімальний рівень обізнаності, з якого можна рухатися далі.
Питання, які найчастіше ставлять про ОТГ
Чим відрізняється ОТГ від звичайної територіальної громади?
Після 2020 року всі громади мають рівні повноваження. Термін «ОТГ» історично стосувався добровільних об’єднань 2015–2020 років. Сьогодні це радше звична назва, ніж офіційний статус.
Чи можна вийти зі складу громади?
Так, закон передбачає процедуру, але вона складна, потребує рішень рад і дотримання певних умов. На практиці такі випадки рідкісні.
Хто контролює витрати громади?
Рада, голова, внутрішній аудит, Державна аудиторська служба, а також самі мешканці через запити й публічність бюджету.
Що робити, якщо в селі немає старости?
Звертатися безпосередньо до виконавчого комітету або депутатів. Рада може призначити старосту, якщо є потреба й відповідні рішення.
Чи впливає воєнний стан на повноваження громад?
Так. У зонах бойових дій або підвищеної небезпеки можуть діяти військові адміністрації, які тимчасово перебирають частину функцій. Водночас базові послуги громади продовжують надавати там, де це можливо.
Громада залишається найближчим рівнем влади, який безпосередньо формує якість життя. Чим глибше її розуміють мешканці, тим більше шансів, що рішення будуть зваженими, а ресурси — використаними з користю.