П’ятого листопада 1935 року о сімнадцятій годині чотири невеликі тролейбуси ЛК-5 вирушили в перший пасажирський рейс. Їхні токоприймачі торкнулися дротів над вулицею Червоноармійською, і Київ уперше почув не гуркіт двигуна внутрішнього згоряння, а м’який, рівний гул електромотора. Маршрут завдовжки лише 3,5 кілометра — від заводу імені Дзержинського до площі Льва Толстого — став початком тролейбусної епохи в Україні. Сьогодні той самий номер 1 продовжує курсувати між Багриновою горою та станцією метро «Либідська», долаючи 4,73 км за 30–35 хвилин і перевозячи щодня 18–20 тисяч пасажирів.
Цей маршрут — не просто одна з багатьох ліній. Він — жива нитка, що пронизує майже століття історії столиці: від радянської індустріалізації та перенесення столиці УРСР до Києва, через війну, повоєнне відродження, роки стрімкого зростання й сучасні реалії мегаполісу. Поки інші маршрути з’являлися й зникали, номер 1 зберіг свою «першість» і символічне значення.
5 листопада 1935 року: день, коли Київ обрав електрику
Рішення запустити тролейбус прийняли швидко. Столицю перенесли з Харкова до Києва 1934 року, місто активно розбудовували, а трамвай уже не справлявся з навантаженням на ключових напрямках. Тролейбус здавався ідеальним компромісом: не потребував рейок, був тихішим і чистішим за автобус, а електроенергію можна було брати від уже існуючої трамвайної мережі.
Чотири машини ЛК-5, зібрані на Київському трамвайному заводі імені Домбаля за документацією московського Сокольницького вагонного заводу, вийшли на лінію рівно о 17:00. Дерев’яні кузова на зварній рамі, два входи, 37 сидячих і загалом до 47 пасажирів, електродвигун потужністю 60 кВт — усе це дозволяло розвивати до 50 км/год. Перші дні роботи показали і переваги, і дитячі хвороби нової техніки: поломки траплялися часто, але ентузіазм пасажирів та працівників депо переважав.
Техніка тієї епохи: ЛК-5 та перші «рогаті»
ЛК-5 був компактним двовісним тролейбусом. Дерев’яний каркас обшивали металом, підвіску зробили на напівеліптичних ресорах. Електрообладнання постачав московський завод «Динамо». У дощ або сніг дерев’яні кузови вимагали постійного догляду — щілини промазували, а в салоні часом з’являлася волога. Водночас відсутність рейок давала перевагу: маршрут можна було швидко подовжити або змінити без величезних земляних робіт.
Уже 1936 року лінію подовжили до залізничного вокзалу через Хрещатик, вулицю Леніна (нині Богдана Хмельницького), бульвар Тараса Шевченка та вулицю Комінтерну (нині Симона Петлюри). А 2 листопада 1937 року, коли в місті з’явилися ще два маршрути, першому офіційно присвоїли номер 1. Так народилася традиція, яку маршрут зберігає й сьогодні.
Війна, руйнування та перше відродження
У вересні 1941 року рух зупинили. Німецькі війська вивезли частину справних машин, контактну мережу частково розібрали. Деякі тролейбуси київські робітники встигли замаскувати й зберегти. Після звільнення міста 6 листопада 1944 року відновлення тролейбусного руху стало одним із пріоритетів — поряд із трамваєм. Уже в листопаді 1944 року маршрут №1 знову запрацював на довоєнній ділянці. До 1948 року мережу повністю відбудували, а 1955 року маршрут №1 подовжили до автовокзалу.
Ці роки показали характер київського тролейбуса: він не просто перевозив людей, а ставав символом відродження. Коли місто ще лежало в руїнах, електричні машини з «рогами» знову ковзали вулицями, ніби нагадуючи — життя триває.
Київська ноу-хау, яку оцінив увесь світ
12 червня 1966 року в тролейбусному депо №2 головний інженер Володимир Пилипович Веклич, якому тоді виповнилося лише 26 років, зчепив два тролейбуси МТБ-82 в єдиний «поїзд». Це стало першою в світовій практиці реалізацією жорсткого зчеплення двох тролейбусів з єдиною системою керування. Рішення дозволило значно підвищити провізну здатність на напружених ділянках без збільшення кількості водіїв та машин у тому ж пропорційному співвідношенні. Ідея швидко поширилася іншими містами СРСР, а згодом і за кордоном. Київ вкотре довів: тут не просто експлуатують транспорт — тут його вдосконалюють.
Сучасний 1 тролейбус: Багринова гора — Либідська у 2026 році
Сьогодні маршрут №1 виглядає зовсім інакше, ніж 1935 року, але зберігає свою роль сполучної ланки між історичним центром і житловими районами Голосіївського району. Він починається біля станції метро «Либідська» — потужного транспортного хабу — і прямує через Деміївську площу, повз Деміївський ринок, Інститут фізики, піднімається пагорбами до вулиці Галини Севрук і завершується на Багриновій горі.
Основні зупинки в напрямку Багринової гори: ст. м. «Либідська», Храм всіх святих, Деміївський ринок, пл. Деміївська, шосе Стратегічне, вул. Лисогірська, Інститут фізики, вул. Панорамна, вул. Галини Севрук, Багринова гора.
У зворотному напрямку послідовність дзеркальна. Час у дорозі без заторів — 30–35 хвилин, у години пік може сягати 45 хвилин. Інтервал руху — 10–20 хвилин, у пік — 7–10 хвилин. Перший рейс від Багринової гори — о 5:42, останній — близько 23:05. Від «Либідської» — з 6:13 до 23:36.
Маршрут обслуговує КП «Київпастранс» тролейбусним депо №1. На лінії працюють сучасні низькопідлогові машини МАЗ 103Т, Київ-12.03 та ЕлектроЛАЗ-183. Більшість уже обладнані GPS-трекерами, а на зупинках з’явилися табло з реальним часом прибуття.
Цікаві факти про 1 тролейбус Київ
Єдиний «вічний» номер. Маршрут №1 — єдиний у Києві, який носить свій номер безперервно з 1937 року. Інші маршрути з’являлися, змінювали нумерацію або закривалися, а «перший» залишався. Довжина, що зросла майже на кілометр. Початкові 3,5 км перетворилися на 4,73 км — невелике, але символічне розширення, яке дозволило охопити нові житлові масиви на пагорбах. Вікна з краєвидами. На ділянці від Деміївської площі до Багринової гори пасажири лівого боку (в напрямку гори) отримують панорамні краєвиди на Голосіївський лісопарк та долину Либіді — особливо красиво в золотавому світлі заходу сонця. Економія, яку не видно. Один сучасний тролейбус за рік економить місту десятки тисяч літрів дизельного пального. У масштабах усього парку це мільйони гривень та тонни викидів CO₂. Символ відродження. Після війни маршрут №1 відновили одним із перших — ще до повного відновлення Хрещатика. Для киян він став знаком, що місто повертається до життя. Техніка, народжена в Києві. Система тролейбусного поїзда Володимира Веклича 1966 року досі вивчається в профільних вишах як приклад раціонального інженерного рішення для міст з нерівномірним пасажиропотоком. Зелена зона на кінцевій. Багринова гора — одна з найзеленіших кінцевих зупинок тролейбусної мережі. Тут поруч з зупинкою розташовані залишки старих виноградників та паркові зони, де можна зробити коротку прогулянку перед зворотною поїздкою. Майже 90 років безперервної роботи. Навіть у найскладніші періоди — війна, економічні кризи, пандемія — лінія №1 ніколи повністю не припиняла роботу надовго. Це один з найстабільніших транспортних «довгожителів» України.
Як комфортно скористатися маршрутом у 2026 році
Оплата — 8 гривень за разову поїздку (станом на початок літа 2026 року). Найзручніше — банківською карткою через валідатор, QR-код у додатку «Київ Цифровий» або транспортною карткою. Пакетні проїзні на 50 поїздок роблять кожну поїздку дешевшою.
Для новачків: на «Либідській» сідайте в перший або другий тролейбус — там зазвичай менше натовпу. Якщо їдете на Багринову гору, найкращі місця для огляду — лівий бік салону. У години пік (7:30–9:00 та 17:30–19:00) інтервал зменшується, але все одно варто орієнтуватися на додатки EasyWay або «Київ Цифровий» — вони показують реальний час прибуття з точністю до хвилини.
Маршрут чудово поєднується з метро: на «Либідській» зручно пересісти на синю або зелену гілку. Біля Деміївської площі є пересадка на автобуси та маршрутки в бік центру й Виставкового центру. На Багриновій горі зупинка розташована неподалік від житлових кварталів і зелених зон — зручно для тих, хто живе в цьому районі або хоче почати прогулянку парком.
Чому цей маршрут досі важливий
У місті, де метро розвивається швидше, а автобуси стають дедалі сучаснішими, тролейбус №1 зберігає свою нішу. Він тихий, екологічний, не створює вібрації, як рейковий транспорт, і чудово вписується в рельєф пагорбів. Для тисяч мешканців Багринової гори та прилеглих вулиць це найпряміший і найкомфортніший шлях до метро та центру.
Понад дев’яносто років тому чотири невеликі машини з дерев’яними кузовами почали писати історію. Сьогодні сучасні низькопідлогові тролейбуси продовжують ту саму лінію — тільки тепер з кондиціонерами, USB-розетками, GPS та голосовим сповіщенням зупинок. І все одно, коли ви чуєте м’який свист токоприймача на повороті або бачите, як «роги» ковзають по дротах над головою, відчуваєте — це той самий 1 тролейбус Київ. Той, що почався першим і досі не збирається зупинятися.